Перрин зробив гарячу обрізку та кинув сяйливий метал у бочку із солоною водою. Звичайна вода жорсткіше б охолодила метал, — вона лише для найтвердішого, а олія — для найм’якішого охолодження, для добрих ножів. І мечів, як він чув, — проте жодного разу не брав участі у виготовленні чогось подібного.

Коли метал охолов до тьмяно-сірого кольору, він витягнув його з води й поклав на шліфувальний круг. Дещиця повільної роботи з педалями відточила лезо до блиску. Перрин обережно знову його нагрів. Цього разу колір був темнішим: солом’яним; бронзовим. Коли бронзовий колір почав хвилями підійматися по лезу, він відставив ніж, щоб той охолов. Фінальну заточку можна буде зробити потім. Повторне гасіння зруйнує щойно зроблене загартовування.

— Дуже акуратна робота, — сказав коваль. — Без зайвих рухів. Ти шукаєш роботу? Мої підмайстри недавно пішли, — усі троє, безпорадні бовдури, — тож у мене знайдеться багато роботи для тебе.

Перрин похитав головою.

— Я не знаю, як довго залишатимуся в Тірі. Я б ще трохи попрацював, якщо ви не проти. Я вже давно цього не робив, тож скучив за роботою. Можливо, я зроблю те, що повинні були б ваші підмайстри.

Коваль гучно пирхнув.

— Ти значно більш вправний, аніж всі ті баламути, що лише нудяться я глипають очима, бурмочучи щось про свої кошмари. Так, наче нікому ніколи не сняться погані сни. Так, ти можеш працювати тут, скільки захочеш. Світло, мені замовили дюжину скоблів і три сокири, а столяру внизу вулиці потрібне долото і... Дуже багато — всього й не перелічиш. Почнемо зі скоблів — і побачимо, що ми встигнемо до ночі.

Перрин цілковито занурився в роботу, протягом певного часу не помічаючи нічого, окрім жару металу, дзенькоту молота, запаху горна. Однак в якийсь момент він підвів погляд і побачив, що коваль — звали його Д ермі-дом Аллою — знімає свій жилет, а на подвір’я вже спустилися сутінки. Все довкола освітлювали лише горн і пара ліхтарів. І Зарін сиділа на ковадлі біля одного з холодних горнів, спостерігаючи за ним.

— То ти і справді — коваль, ковалю, — сказала вона.

— Ще й який, майстрине, — сказав Аяла. — Він сказав, що підмайстер, — але ту роботу, що він сьогодні зробив, не всякий майстер подужає, така моя думка. Чудові удари. Й дуже впевнені.

Перрин переминався з ноги на ногу, коли його хвалили, і коваль усміхнувся йому. Зарін дивилася на обох, не розуміючи їх.

Перрин пішов повісити жилет і фартух, але, коли він скинув їх, то раптово відчув погляд Зарін на своїй спині. Йому здавалося, що вона торкається його; її трав’яний запах забив йому памороки. Хлопець швидко натягнув сорочку через голову, так-сяк заправив її в бриджі й обсмикнув свій каптан. Коли Перрин розвернувся, Зарін усміхалася своєю легенькою потайною усмішкою, що завжди змушувала його нервувати.