— Щоб ви згоріли, Айз Седай! Хай згорять ваші справи! Це Світ Снів? Як вовчі сни? Ви казали, що ці Сновидиці інколи бачили вовків.

— Я сказала все, що знала, — різко мовила вона. — Тобі час іти. Ми з Ланом уже повинні рушати до Твердині. Тепер не час затримуватися.

— Ні. — Тихо сказав він, але коли Морейн розтулила рота, він підвищив голос. — Ні! Я не залишу її!

Айз Седай глибоко вдихнула.

— Чудово, Перрине. — Її голос був крижаним: спокійним, гладеньким, холодним. — Залишайся, якщо хочеш. Можливо, ти переживеш цю ніч. Лане!

Морейн і Лан рушили до своїх кімнат. За мить, коли вони повернулися, Лан вбрався у свій плащ, що змінює колір, і вони, не кажучи йому ні слова, зникли, спустившись сходами додолу.

Він дивився крізь відчинені двері на Фейлі. Я повинен щось зробити. Якщо це як вовчий сон...

— Перрине, — пролунав низький голос Лояла, — що з Фейлі? — Оґір у сорочці, з чорнилами на пальцях і пером у руці крокував коридором. — Лан сказав, що мені потрібно їхати, а тоді сказав про Фейлі і пастку. Про що він говорив?

Перрин розгублено розповів йому все, що сказала Морейн. Це може спрацювати. Може. Мусить! Він здивувався, коли Лоял загарчав.

— Ні! Перрине, це неправильно! Фейлі була така вільна. Несправедливо загнати її в пастку!

Перрин витріщився на Лояла — й раптом згадав давні історії, в яких оповідалось про те, що оґіри можуть бути запеклими ворогами. Вуха Лояла притиснися до голови; його широке обличчя стало твердим, як ковадло.

— Лояле, я спробую допомогти Фейлі. Але я буду беззахисним. Прикриєш мою спину?

Лоял підняв свої великі руки, що так дбайливо тримали книжки, — і його товсті пальці стиснулись, неначе для того, щоб розбити камінь.

— Ніхто не пройде повз мене, поки я живий, Перрине. Ні мерддраал, ні сам Морок.

Він сказав це просто, мовби констатував факт.

Перрин кивнув — і знову подивився за двері. Це має спрацювати. Байдуже, застерігала мене Мін від неї чи ні! З гарчанням він простяг руку і стрибнув до Фейлі. Йому здалося, що він торкнувся її ноги, перш аніж усе зникло.

Перрин не розумів, чи був цей сон з пастки Тел’аран’ріодом, чи ні, — але він був переконаний у тім, що це — вовчий сон. Його оточували пологі трав’янисті схили, а також поодинокі зарості. Він побачив оленів, що скубали краї крон дерев, і стадо якихось тварин, що бігли крізь трави, — схожі на смугастих коричневих оленів, але з довгими прямими рогами. Вітер доносив запахи, котрі говорили йому, що ці тварини — їстівні, а інші аромати свідчили, що навколо — ще більше доброї здобичі. Це був вовчий сон.

Перрин був вбраний у довгий шкіряний ковальський жилет, а в руках не мав нічого. Він відчував у себе при боці щось важке. Торкнувся ременя, — але там висіла не сокира. Перрин намацав бійчик важкого ковальського молота. Той був на своєму місці.