Перед ним з’явився Стрибун.

Знову ти прийшов, як дурень. Це повідомлення стосувалось вовченяти, що суне свого носа в дупло дерева, щоб лизати мед, — попри те, що бджоли жалять його морду й очі. Небезпека ще більша, ніж завжди, Молодий Бику. Злі речі бродять снами. Брати й сестри уникають гір каменю, які звели двоногі, тому бояться снитися одне одному. Ти мусиш піти!

— Ні, — сказав Перрин. — Фейлі тут, десь тут, спіймана. Я мушу знайти її, Стрибуне. Мушу! — Хлопець відчув, як усередині щось зміщується, змінюється. Він подивився униз, на свої волохаті ноги, широкі лапи. Він був вовком, — ще більшим, аніж Стрибун.

Твоя присутність тут надто сильна! Кожне повідомлення свідчило про потрясіння. Ти помреш, Молодий Бику!

Якщо я не звільню Сокола, — то мені байдуже, брате.

Тоді ми полюватимемо, брате.

Принюхуючись до вітру, двоє вовків бігли рівниною, шукаючи сокола.

РОЗДІЛ 54

ВСЕРЕДИНІ ТВЕРДИНІ

Дахи Тіра — не місце для розсудливої людини серед ночі, подумав Мет, вдивляючись у місячні тіні. Трохи більше від п’ятдесяти кроків широкої вулиці, чи, точніше, вузької площі відділяли Твердиню від черепичного даху триповерхової будівлі. Але коли це я був розсудливим? Розсудливі люди, яких я коли-небудь зустрічав, завжди були такими нудними, що лише від погляду на них хотілося спати. Була це вулиця чи площа довкола Твердині, — з настанням темряви він обійшов її всю; єдине місце, куди він не пішов, — з боку ріки, де Еринін просто омивала підніжжя фортеці, — і ніщо їй не заважало, окрім міської стіни. Вона височіла за два будинки праворуч від Мета. Досі верхня частина стіни, схоже, була найкращим шляхом до фортеці, — але він був від цього не в захваті.

Хлопець підібрав свою палицю і невеличку, обтягнену дротом бляшану коробочку та обережно підійшов до цегляного димоходу, що був розташований трохи ближче до стіни. Згорток феєрверків гойднувся на спині_; — точніше, те, що було згортком феєрверків, перш аніж він дещо переробив у себе в кімнаті. Тепер це більше нагадувало оберемок: усі циліндри були впритул стиснуті докупи, але вони і тепер були надто великі, щоб нести їх по даху в темряві. Трохи раніше через цю ношу він послизнувся на черепиці; вона покотилася вниз, розбудивши чоловіка, що спав у своїй кімнаті, і той закричав: «Злодій!», тож йому довелося втікати. Мет мимоволі опорядив клунок і присів у тіні димоходу. За мить він опустив туди бляшану коробку; дротяна ручка почала неприємно нагріватися.

Розглядати Твердиню з тіні, здавалося, було безпечніше, але надій це додавало небагато. Міська стіна була не такою грубою, як ті, що він бачив в інших містах, у Кеймліні чи у Тар Валоні: не більше від кроку завширшки. Її підтримували великі кам’яні контрфорси, зараз оповиті темрявою. Звісно, кроку було більш ніж достатньо для комфортної ходьби, — якщо не зважати на те, що відстань до землі з обох боків налічувала приблизно десять спанів. Летіти у темряві — і впасти на тверду бруківку. Але деякі з тих клятих будинків ведуть просто до неї; я досить легко можу залізти на стіну, а вона веде просто до клятої Твердині!