Він підвів погляд на цю постать. Щоб я згорів, дурень, — я забув про того, на кого впав. Мет побачив іншу постать, що рухалася за тим, хто стояв на його руці, — і вирішив, що, може, воно й добре, що він не зміг скористатися палицею.

На його руці стояло м’яке взуття, зашнуроване до коліна. Щось виринуло в його пам’яті. Щось про чоловіка, якого він зустрів у горах. Він придивився до постаті, закутаної в ніч, намагаючись розгледіти крій і колір одягу — той здавався тінню; кольори надто добре поєднувалися з темрявою, щоб можна було їх розгледіти. Тоді подивився на довге лезо ножа на ремені постаті, а потім — на чорний серпанок на його обличчі. Обличчя, сховане за чорним серпанком. Чорний серпанок.

Аїльці! Щоб я згорів, — що кляті аїльці тут роблять! Він відчув холодок усередині, коли згадав, що аїльці приховують обличчя, коли вбивають.

— Так, — сказав чоловічий голос, — ми аїльці.

Мет здригнувся; він і не помітив, що висловив свої думки вголос.

— Ти добре танцюєш, як на того, кого заскочили зненацька, — сказав жіночий голос. Схоже, це вона стояла на його руці. — Можливо, іншого разу я матиму час потанцювати з тобою вдосталь.

Він почав усміхатися — якщо вона хоче потанцювати, значить, не збирається вбивати! — а тоді знову спохмурнів. Схоже, він згадав, що аїльці під цим словом інколи мають на увазі дещо інше.

Списи відтягли назад, і якісь руки підвели його на ноги. Він відмахнувся від них й обтрусився, неначе стояв у загальній залі, а не на темному даху з чотирма аїльцями. Завжди окупається, якщо дати людям зрозуміти, що у тебе міцні нерви. На ременях аїльців висіли також сагайдаки, окрім ножів, і ще більше цих коротких списів на спинах, поряд з луками; довгі ж стирчали над плечима. Він почав наспівувати «Я на дні колодязя», а тоді зупинився

— Що ти тут робиш? — спитав чоловічий голос. Через серпанки Мет не дуже зрозумів, хто саме до нього звертався; голос був старшим, впевненим, звиклим до наказів. Він думав, що зміг визначити принаймні жінку; тільки вона була нижча від нього, та й то не надто. Всі інші були на голову або й ще вищі. Кляті аїльці, подумав він.

— Ми трохи спостерігали за тобою, — продовжив старший чоловік, — спостерігали, як ти стежиш за Твердинею. Ти розглядав її з усіх боків. Чому?

— Я можу запитати те саме й у вас, — пролунав інший голос. Мет єдиний здригнувся, коли чоловік в мішкуватих бриджах вийшов з тіні. Він був босоногим, — напевно, аби краще ходити по черепиці. — Я очікував побачити злодіїв, а не аїльців, — продовжив чоловік, — але не думайте, що ваша кількість мене лякає.