Я теж міг би додати щось до загального сум’яття. Недарма ж я стільки над цим працював.

— Чудово, мисливцю за злодіями. Тільки не подумайте в останній момент, що я — справжній в’язень. Ми можемо спуститися до ваших воріт, — але спершу я трохи розворушу мурашник.

Йому здалося, що Сандар спохмурнів, — але Мет не збирався розповідати йому деталі.

Сандар рушив за ним по даху, залазячи на вищі рівні так само вправно, як і Мет. Останній дах був лише трохи нижчим від стіни й розташовувався впритул до неї. Щоб туди залізти, не потрібно було дертися, — можна було лише підтягнутися на руках.

— Що ти робиш? — прошепотів Сандар.

— Чекайте на мене тут.

З невеличкою бляшаною коробкою, що висіла на дротяній ручці на його руці, та з палицею, котру він тримав горизонтально перед собою, Мет глибоко вдихнув — і рушив до Твердині. Він намагався не думати про те, як далеко внизу бруківка. Світло, ця клята річ три фути завширшки! Та я міг би по ній наосліп пройти, навіть уві сні! Три фути завширшки у темряві це краще, ніж п’ятдесят футів до бруківки. Він намагався не думати про те, що Сандар може втекти, поки він повернеться. Він не був прихильником цієї дурної ідеї — вдавати з себе спійманого злодія, — але, схоже, те, що, коли він повернеться, то не застане Сандара або той приведе більше людей, щоб ув’язнити його по-справжньому, — скидалось на правду. Не думай про це. Просто роби те, що потрібно зараз зробити. Принаймні я нарешті побачу, яке воно на вигляд.

Як він і припускав, в кінці стіни була стрільниця: глибокий клин, висічений у скелі, що мав вузький отвір для стрільби лучника. Якщо б Твердиню атакували, солдати зсередини могли б хоч якось зупинити ці спроби. Тепер щілина була темною. Здавалося, звідти ніхто не стежить. Було ще дещо, про що він намагався не думати.

Він квапливо поклав бляшану коробку біля ніг, балансуючи палицею через стіну прямо перед Твердинею, і зняв зв’язку зі спини. Мет швидко протиснув її якомога далі в щілину; він хотів, щоб всередині було якомога більше шуму. Хлопець відгорнув кутик промасленої тканини; під нею оголилися зв’язані разом ґноти. Трохи поміркувавши у себе в кімнаті, Мет відрізав довгі ґноти, чим прирівняв їх до коротких, а обрізки використав, аби зв’язати їх докупи. Схоже, всі вони повинні були загорітися одночасно, а на удар і спалах такої сили мав би прибігти кожен, хто не був цілковито глухим.

Кришка бляшаної коробки була до такої міри гарячою, що Мету довелося двічі подмухати на пальці, перш аніж він зміг зняти її. Хлопець шкодував, що не знає того фокуса Елудри, яка тоді так просто засвітила ліхтар. У коробці на піску лежав темний шматок вугілля. Він відірвав дротяну ручку, щоб зробити з неї кліщі, і легко подмухав на неї; вуглина знову засяяла червоним. Хлопець торкнувся гарячим вугіллям до вузла ґнотів; дозволив кліщам і вуглині впасти за стіну; а коли ґноти зашипіли й спалахнули, Мет схопив свою палицю й кинувся вздовж стіни назад.