— Ви досі відгороджені? — пробурмотіла вона. Навіть говорити було боляче. Ще до того, як Елейн кивнула, Еґвейн зрозуміла, що запитання було даремним. Напухла щока на обличчі золотоволосої дівчини, її розбита губа й темний мішок під оком були переконливою відповіддю, — навіть якщо не зважати на власний біль. Якби Найнів могла б досягти Істинного Джерела, вони вже точно були б зцілені.

— Я намагалася, — в розпачі мовила Найнів. — Я намагалася — і знову, і знову. — Вона різко смикнула косу, — лють просочувалася крізь безнадійний страх у її голосі. — Одна з них сидить зовні. Аміко, це дівчисько з молочно-білим обличчям, — якщо її не змінили відтоді, як нас сюди кинули. Гадаю, однієї достатньо, щоб зберігати щит з того моменту, як він був виплетений. — Вона гірко засміялася. — Попри всі зусилля, яких вони доклали, й біль, який вони спричинили — і отримали! — можна подумати, що ми не становимо для них жодної цінності. Минули вже години відтоді, як вони зачинили за нами двері, — і ніхто не прийшов спитати щось, чи поглянути, чи принести хоч краплю води. Можливо, вони хочуть залишити нас тут, доки ми не помремо від спраги.

— Принада. — Голос Елейн здригнувся, хоч вона вочевидь хотіла говорити без страху. Але ця спроба не вдалася. — Ліандрін сказала, що ми — принада.

— Принада для чого? — слабко спитала Найнів. — Принада для кого? Якщо я — принада, я б сама залізла їм у горлянки, щоб вони вдавилися мною.

— Ранд. — Еґвейн зупинилася, щоб ковтнути; навіть крапля води допомогла б їй. — Мені наснилися Ранд і Калландор. Думаю, він прямує сюди. — Але чому мені снився й Mem ? І Перрин ? Він був вовком, — але я впевнена, що то був він. — Не варто так боятися, — сказала вона, намагаючись звучати впевнено. — Ми якось втечемо. Якщо змогли від шончанців, то тим паче втечемо й від Ліандрін.

Найнів та Елейн перезирнулися. Найнів сказала:

— Ліандрін сказала, що сюди прийдуть тринадцять мерддраалів, Еґвейн.

Вона усвідомила, що знову дивиться на стіну, де надряпано: «Світло, змилуйся наді мною і дозволь померти», і стисла долоні в кулаки. Дівчина ' міцно зімкнула вуста, щоб не прокричати ці слова. Краще померти. Краще смерть, аніж обернутися на Тінь, щоб служити Мороку!

Вона зрозуміла, що одна її рука стискала мішечок на паску. Вона відчувала два персні всередині, — невеличке кільце Великого Змія та більший закручений кам’яний перстень.

— Вони не забрали тер’анлріал, — вражено сказала вона. Дівчина намацала перстень і витягла його з мішечка. Він важко лежав у неї на долоні, з різнобарвними прожилками й цятками, кільце лише з однією стороною.