— Як? Ти ж відгороджена! Твоїм Сновидінням кінець!

Ще до того, як перше слово вилетіло з вуст жінки, Еґвейн сягнула саїдар знову, сплела складний потік Духу, — той, що, як вона згадала, був використаний проти неї, — і відтяла Джої Б’їр шлях до Джерела. Очі Друга Морока розширилися, — ці жорстокі очі, такі недоречні на вродливому, доброму обличчі, — але Еґвейн уже сплітала Повітря. Жіноча постать видавалася туманною, але плетиво не відпускало її. Еґвейн було зовсім неважко втримувати два потоки, переплітаючи їх. На чолі Джої Б’їр проступив піт, коли вона підійшла ближче.

— У тебе тер’ан/ріал\ — Страх проступив на обличчі жінки, хоча голос намагався приховати його. — Це мусить бути він. Тер’антріал, який ми пропустили — і який не потребує направляння. Думаєш, він тобі допоможе, дівчино? Що б ти не зробила тут, — воно не вплине на реальний світ. Тел’аран’ріод — це сон! Коли я прокинуся, то власноруч заберу твій тер’анґріал. Думай, що робиш, — аби в мене не було причин сердитися, коли я прийду до твоєї камери.

Еґвейн посміхнулася.

— А ти впевнена, що прокинешся, Друже Морока? Якщо з твоїм тер ’ангріалом можна направляти, — то чому ж ти не прокинулася, щойно я відгородила тебе щитом? Можливо, ти не зможеш прокинутися, допоки відгороджена тут? — Її посмішка зникла; Еґвейн було несила посміхатися цій жінці. — Одна жінка якось показала мені шрам, який вона отримала в Тел’аран’ріоді, Друже Морока. Те, що відбувається тут, — лишається справжнім, коли ти прокидаєшся.

Піт стікав по гладенькому нев’янучому обличчі Чорної Айз Седай. Еґвейн замислилась, — чи не думає та, що скоро помре. Вона ледь не¹ шкодувала, що недостатньо жорстока, щоби так вчинити. Більшість невидимих ударів вона отримала саме від цієї жінки, — наче стусани кулаками лише за те, що вона намагалася опиратися; лише за те, що вона відмовилася здаватися.

— Жінка, яка здатна так бити, — сказала вона, — не повинна отримати менше.

Вона швидко сплела інший потік Повітря; темні очі Джої Б’їр вирячилися, не вірячи, коли перший удар опустився на її стегна. Еґвейн побачила, як пристосувати плетиво, щоб не потрібно було його підтримувати.

— Ти пам’ятатимеш це — і відчуватимеш, коли прокинешся. Коли я дозволю тобі прокинутися. Пам’ятай про це. Якщо ти коли-небудь спробуєш мене знову вдарити, я поверну тебе сюди й залишу тут до кінця твого життя!

Очі Чорної Айз Седай були сповнені зненависті, але в них також з’явився натяк на сльози.

Еґвейн на мить відчула сором. Не за те, що вона робила з Джої — жінка заслуговувала на кожен удар. Якщо не за її побиття, то за ті смерті у Вежі — не за це їй стало соромно, а за те, що вона витрачала свій час на власну помсту, поки Найнів та Елейн сиділи в камері, сподіваючись, що Еґвейн зможе їх визволити.