— Ми настільки неважливі, що нас навіть не обшукали, — зітхнула Елейн. — Еґвейн, ти впевнена, що Ранд іде сюди? Я краще б звільнилася сама, ніж чекала б на нього, — але якщо є хтось, хто може здолати Ліандрін та інших, то це має бути він. Відроджений Дракон має заволодіти Каллан-дором. Він повинен перемогти їх.

— Ні, — якщо ми затягнемо його в клітку вслід за нами, — пробурмотіла Найнів. — Ні, — якщо вони поставили пастку, а він її не бачить. Чому ти дивишся на перстень, Еґвейн? Тел’аран’ріод не допоможе нам зараз. Хіба що тобі насниться спосіб вибратися звідси.

— Можливо, і допоможе, — повагом мовила вона. —Я можу направляти в Тел’аран’ріоді. їхній щит не зупинить мене. Все, що потрібно, — щоб я заснула. А я достатньо втомлена, щоб заснути.

Елейн спохмурніла, скривившись від болючих синців.

— Я за будь-яку можливість, — але як ти зможеш направляти уві сні, якщо ти відірвана від Істинного Джерела? А навіть якщо зможеш, — як це допоможе нам?

— Не знаю, Елейн. Тільки те, що я відгороджена тут, не означає, що я відгороджена у Світі Снів. Принаймні варто спробувати.

— Можливо, — схвильовано сказала Найнів. — Я теж за будь-яку можливість, — але ти сказала, що бачила Ліандрін та інших минулого разу, коли використовувала цей перстень. Ще ти говорила, що вони бачили тебе. А якщо вони знову будуть там?

— Сподіваюся на це, — моторошно мовила Еґвейн. — Сподіваюся, що будуть.

Стиснувши тпер’анлріал у своїй руці, вона заплющила очі. Дівчина відчувала, як Елейн гладила її волосся, щось тихо шепотіла. Найнів почала наспівувати ту безсловесну колискову з її дитинства; цього разу в її голосі зовсім не було гніву. М’які звуки й дотики заспокоїли її, вона пі для ля ся втомі й прийдешньому сну.

Цього разу дівчина була вбрана у блакитну шовкову сукню, — але на все інше вона й уваги не звернула. Легкий вітерець пестив її обличчя — без синців, а над дикими квітами кружляли метелики. Спрага більше не турбувала її, як і біль. Вона досягла саїдар, і її наповнила Єдина Сила. Навіть вдоволення від успіху було незначним — порівняно з потоком Сили у ній.

Неохоче вона змусила себе відпустити його — й заплющила очі, щоб наповнити порожнечу ідеальним зображенням Серця Каменя. Окрім своєї камери, було лише одне місце у Твердині, яке вона могла описати, — та й як відрізнити одну безлику коробку від іншої? Коли вона розплющила очі, то була там. Але не одна.

Джоя Б’їр стояла перед Калландором; Ті обриси були настільки нечіткими, що сліпуче сяйво меча проходило крізь неї. Кришталевий меч тепер не просто сяяв у відбитому світлі. Він пульсував світлом, наче воно було всередині нього, — то вибивалося назовні, то знов ховалося. Чорна сестра здригнулася від здивування й розвернулася до Еґвейн.