— Радій, що ти аж такий щасливчик, — невпевнено сказав Сандар, — а то цей убив би нас ще до того, як ми його побачили б. Я впевнений, що вхід десь тут. Ти йдеш? Чи чекаєш на іншого високого лорда?

— Веди. — Мет переступив через непритомного високого лорда. — Я не клятий герой.

Підтюпцем він біг услід за мисливцем за злодіями, який вдивлявся у високі двері, повз котрі вони проходили, і щось бурмотів про те, що вхід має бути десь тут.

РОЗДІЛ 55

ЩО НАПИСАНО У ПРОРОЦТВІ

Ранд повільно увійшов до зали, ступаючи серед великих полірованих колон з червоного каменю, що їх він пам’ятав зі своїх снів. Тиша заповнювала тіні, однак щось досі його кликало. І щось спалахувало попереду, — миготливе світло, яке відкидало тіні, немов маяк. Він зайшов під великий купол і побачив те, що шукав. Калландор, зависле в повітрі руків’я, що чекає руки Відродженого Дракона. Коли меч обертався, то розбивав те тьмяне світло на друзки, — і раз по раз спалахував, мовби горів ізсередини. Кликав його. Чекав на нього.

Якщо я — Відроджений Дракон. Якщо я не просто напівбожевільний чоловік, проклятий умінням направляти, маріонетка, що танцює під дудку Морейн і Білої Вежі.

— Візьми його, Льюсе Теріне. Візьми його, Родичевбивце.

Він обернувся на голос. Високий чоловік із коротко підстриженим світлим волоссям, що вийшов з-під тіні колон, здався йому знайомим. Ранд не мав жодної ідеї, хто це, — цей тип в червоному шовковому каптані з чорними смужками на пишних рукавах, у темних бриджах, заправлених в чоботи зі срібною оздобою. Він не знав цього чоловіка, — але бачив його уві сні.

— Ти посадовив їх до клітки, — сказав Ранд. — Еґвейн, Найнів та Елейн. У моїх снах. Ти постійно садовив їх до клітки і завдавав їм болю.

Чоловік зневажливо махнув рукою.

— Вони — ніщо. Можливо, одного дня, коли закінчаться тренування, — але не зараз. Зізнаюся, я здивований тим, що ти турбуєшся, щоб вони були корисними. Але ти завжди був дурнем, — завжди був готовий дослухатися серця, а не сили. Ти прийшов зарано, Льюсе Теріне. Тепер ти повинен робити те, до чого ще не готовий, — або ж померти. Померти, знаючи, що залишив цих дівчат у моїх руках. — Здавалося, він чекав на щось. Вичікував. — Я ще збираюся скористатися ними, Родичевбивце. Вони служитимуть мені; моїй владі. І це завдаватиме їм більшого болю, ніж будь-що до цього.

Позаду Ранда палав Калландор, надсилаючи йому в спину хвилю тепла. — Хто ти?

— Ти не пам’ятаєш мене, —чи не так? — Світловолосий чоловік раптово засміявся. — Я тебе теж не впізнаю таким. Сільський хлопчина з флейтою за плечима. Ішамаель говорив правду? Він завжди брехав, якщо це давало йому перевагу на дюйм чи секунду. Ти нічого не пам’ятаєш, Льюсе Теріне?