«Дворик? Який це дворик, це образ раю для фанатів «шопінг-каналів».

Тут був навіть фонтан із мармуровим хлопчиком. Чомусь цей голозадий херувим (звісно ж, пісяючий) дратував Стрітера найбільше. Він майже не сумнівався, що це ідея Норми — вона була якось знову повернулася до коледжу, аби отримати диплом з мистецтвознавства, тож тепер мала голозаді претензії на класицизм, — але все одно, бачити цю річ тут, посеред згасаючого сяйва перфектного мейнського вечора, і знати, що це — результат сміттєвої монополії Тома...

Ну, й варто було лишень згадати про диявола (або Лядвио, якщо тобі так більше подобається, подумав Стрітер), як у патіо з’явився особисто Сміттєвий Король з затиснутими між пальцями лівої руки шийками запотілих пляшок мікроброварної «Старої рябенької курочки». Виразно стрункий у своїй простій сорочці й линялих джинсах, з ефектно підсвіченим призахідним сонцем обличчям, Том Ґудх’ю мав вигляд фотомоделі з журнальної реклами пива. Стрітер навіть уявив собі гасло: «Живи гарним життям, тримайся “Рябенької курочки”».

— Я собі так подумав, що ти, либонь, захочеш освіжитися, оскільки твоя красуня-дружина сказала, що за кермо сяде вона.

— Дякую, — Стрітер взяв одну із пляшок, підніс до рота і почав пити. Претензійне чи ні, але пиво таки було добрим.

Ґудх’ю всівся, а надвір тепер з блюдом сиру й крекерів вийшов футболіст Джейкоб. Гарний, широкоплечий, яким був колись у ті, давні часи і сам Том. «Мабуть, чірлідерки навкруг нього так і повзають, — подумав Стрітер. — Мабуть, стільки їх, що він києм відбивається».

— Мама сказала, що вам, либонь, оце смакуватиме, — сказав Джейкоб.

— Дякую, Джейку. Ти кудись збираєшся?

— Ненадовго. Просто покидаю фрізбі з хлопцями на Пустовщині[209], поки зовсім не стемніє, а потім уроки вчити.

— Залишайтеся на ближньому боці. Відтоді, як все те лайно знову заросло, там тепер багато отруйного плюща.

— Йо, ми знаємо. Денні був обпікся у восьмому класі, та так зле, що аж його мати злякалася, подумала, що в нього рак.

— Овва! — не втримався Стрітер.

— Вертатимешся додому, кермуй обережно, синку. Без усяких там трюків.

— Авжеж.

Хлопець однією рукою обняв батька й поцілував у щоку, абсолютно невимушено, і через це Стрітер відчув себе пригніченим. Том не лише сповнений здоров’я й має все ще вродливу дружину та ідіотського пісяючого херувима; він має також вродливого вісімнадцятирічного сина, котрий усе ще здатен без усяких комплексів поцілувати на прощання батька, перед тим як самому поїхати гуляти з друзями.