Перед виходом із квартири Віктор зателефонував Григору й переконався, що той удома. Він не став сідати за кермо й викликав таксі. Спочатку заїхав до супермаркету «Wine Time» по якесь дешеве пійло (Григір давно забув про перебірливість), але подумав, що, напевно, доведеться пити разом із Мовчаном, і зупинив вибір на 0,7-літровій пляшці віскі «Jack Daniel’s». Розрахувавшись на касі, Віктор вирушив на лівий берег Рівного до багатоповерхівки неподалік Луцького кільця, де в занедбаній двокімнатній квартирі скнів його колишній однокласник. Григір зустрів Віктора з виразом настороженого здивування на обличчі, але зм’якшився, побачивши в його руках пакунок із Jack’ом. Віктор Грозан, не роззуваючись, подався на кухню, поставив коробку на стіл, поклав на неї руку, проте відкривати не став.

— Ти знаєш, що таке етилхлорид? — запитав він.

— Хлоретан, — сказав Григір.

— Ні, етилхлорид, — заперечив Віктор.

— Та, звісно, знаю, — махнув зморшкуватою рукою анестезіолог. — Це одне й те саме.

Віктор не прибирав руки з коробки.

— Зможеш дістати?

— Нащо тобі?

Грозан, не зводячи очей із Мовчанового обличчя, помовчав, а потім повторив запитання:

— Зможеш дістати?

Григір, криво всміхнувшись, кивнув.

— Зможу.

— Тоді вважай, що ми квити.

Віктор опустився на табурет і почав відкривати коробку.

62

62

Упродовж ночі з неділі на понеділок холодний фронт відповз на північ. Дощ ущух невдовзі після світанку, а перед обідом хмари розступилися, і температура різко підскочила. Стало майже по-літньому спекотно.

За чверть до третьої Марк вийшов на вулицю та вмостився на лаві навпроти під’їзду. У Соні було сім уроків, і за кілька хвилин вона мусила повертатися зі школи. Невдовзі з-за рогу з’явилася худорлява постать дівчини. Побачивши Марка, вона ніяк не відреагувала, проте, наблизившись до лави, зупинилася.

— Ти як? — замість привітання почав Марк. Соня мала такий вигляд, наче всю ніч не спала: під очима — темні кола, волосся — немите, очі — ніби олов’яні.

На запитання дівчина не відповіла, натомість промовила: