Рафаель, який допомагав Карлосу впоратися із Джессікою, затулив їй рота долонею, а іншою рукою заштовхав до пікапа. Потому сам заскочив до машини й скрутив її, вона кричала і відбивалася. Очі Джессіки були дикими. Рафаель рявкнув Баудельйо:
— Apurate![33]
Колишній лікар дістав із медичної сумки марлевий тампон, щойно просякнутий етилхлоридом. Приклав марлю до носа та рота Джессіки. Її очі миттю закрилися, тіло обм’якло, і вона втратила свідомість. Баудельйо задоволено видихнув, попри те що знав, що етилхлорид діятиме лише п’ять хвилин…
Погляд зірвався із рядка й несамохіть злетів вище. Віктор іще раз перечитав речення, з якого починався абзац: «Лікар дістав із медичної сумки марлевий тампон, щойно просякнутий етилхлоридом»… Воно ніби вирвало його зі сну. Думки повернулися до Марка, а потім перескочили на той день, коли вони з дружиною розгублено тупцяли на порозі 15-ї школи після розмови з директором Старжинським і Центнеровими батьками.
(
(ти тільки й розказуєш, як займешся сином)
(але в тебе ніколи немає часу…)
Віктор загорнув книгу, заклавши пальцем сторінку, на якій перервав читання. Кілька хвилин сидів, тримаючи роман на коліні й нервово вистукуючи п’ятою по підлозі. Міркував. Потім підвівся, відклав книгу й почав одягатися.
Друзів у Віктора не було. Він мав чимало знайомих, умів легко налагоджувати зв’язки, особливо, коли це було йому вигідно, проте серед них не знайшлося б нікого, хто міг би по-приятельськи поплескати його по спині під час випадкової зустрічі. Людей довкола себе Віктор поділяв на тих, кому винен він, і тих, хто винен йому. Останніх нараховувалося значно більше.
Одним із таких був колишній анестезіолог пологового будинку № 2 Григір Мовчан. Грозан і Мовчан разом навчалися в школі, проте ніколи не вважали один одного друзями. Навіть знайомими їх було важко назвати. На початку літа 2008-го, коли Віктор працював директором магазину «Будинок іграшок», одна із пацієнток Мовчана внаслідок невдалої інтубації[34] не прокинулася після операції. Жінці планували провести кесарів розтин. Анестезіолог увів її в стан наркозу, проте неправильно вставив у горло трубку для легеневої вентиляції. Трубка перекрила гортань, обмеживши доступ повітрю. Лікарі зауважили, що жінка не дихає, лише через кілька хвилин, коли вона вже посиніла. Виявивши помилку, Мовчан зробив кілька спроб правильно розташувати трубку, та це не допомогло — дихання не відновлювалося. Жінку взялися реанімувати: надрізали горло, якимось дивом запустили серце, та попри це свою доньку вона народила вже в глибокій комі. Породілля пролежала в комі ще три місяці, після чого, не приходячи до тями, померла. Так склалося, що ця жінка до виходу в декрет працювала у Вікторовому магазині. Грозан знав усю її сім’ю та після операції тричі зустрічався з її чоловіком і батьком. Зрештою йому вдалося залагодити справу. Мовчана навіть не звільнили з пологового, він сам згодом перейшов на роботу до приватної клініки.