ІІІ

ІІІ

Була друга година дня, і Кіт, знову перевдягнута, ледь стримувала позіхання. Мало того, що Сам уже кидав на неї недобрі погляди, так здавалося ще, ніби гидкий запах набивається в рот, а вона вже достатньо настраждалася, вдихаючи його носом. Кіт нічого не могла із собою вдіяти – їй здавалося, що запах перетворюється на смак, що повітря отруєне ними, наче інфекційною хворобою. У морзі на вулиці Олд-Монтеґю-стрит очікувано смерділо мерцями, і цим смородом були просякнуті навіть цегляна кладка стін, навіть камені в підлозі. На щастя, температура була милосердна – в розпал літа, подумала Кіт, вона, імовірно, впала би, щойно увійшовши сюди.

На столі перед доктором Баґстером Філліпсом лежала Чепмен, Енні, жінка, якій, за словами лікаря, «не пощастило», наче її смерть була такою собі незручністю, яку можна подолати за кращих обставин. Наче від цього можна було одужати. Кіт зберігала безпристрасний вираз – надто прискіпливо стежив за нею Мейкпіс, щоб дозволити думкам відбитися на обличчі. Вдаючись до маскування, вона виявляла старанність і дисципліну, яким підкорювалися всі сторони її особистості, і розум, і поведінка.

Вона стояла, розставивши ноги, тримаючись прямо і впевнено, за що була вдячна чоботам з виправданої висоти підбором, пласкою підошвою і без жодного натяку на ґудзики чи банти. Голос доктора Баґстера Філліпса суцільним шумом лунав у її голові, вона чула його, майже не дослухаючись до зауважень, які він робив над тілом: вражені туберкульозом легені, ознаки захворювання в тканинах мозку, садна на пальцях, з яких були зірвані перстні (і не знайдені), на горлі акуратний розріз, голову майже відірвано, жахливі поранення черева і той факт, що у вбитої було видалено матку. Знаряддя вбивства – бойовий ніж, – упевнено заявив лікар, – або інша подібна зброя в руках невідомого, вочевидь, чоловіка, жодна жінка не має такої сили. Про себе Кіт подумала, доктор помиляється: якщо спочатку Темна Енні була знерухомлена, ніщо не завадило б жінці випатрати її – окрім, хіба що, звичайної пристойності та гидливості.

– Можливо, ніж Лістона?[176] – припустив Ебберлайн, і Баґстер Філліпс роздратовано видихнув.

– Чи ніж м’ясника, чи ніж для обрізань… – пробурмотів він собі під носа, а потім спробував опанувати себе.

– Хтось певною мірою обізнаний в анатомії? – спитав Мейкпіс, і Кіт помітила, як лікар здригнувся, неохоче кивнув і пробурмотів «можливо» – він явно не хотів, аби хтось вважав, що таке міг скоїти один з його колег. Кіт не могла винуватити його за це і зосередила погляд на вбитій, тоді як поліційний хірург знов приступив до своєї справи. Бідолашна Енні мала не кращий вигляд, ніж минулого разу, коли Кіт бачила її, хіба що зараз її вимили. Обличчя було розпухле від синців, порізи на тілі висохли й набули відразливого коричнево-чорного кольору, місця розрізів яскраво виділялися на тлі її мертвотно-білої плоті. І старі шрами. Усе життя, що вона вела, доки хтось не здійняв на неї ніж, було написане на її шкірі слідами забоїв і порізів, саден і подряпин. Кіт моргнула, тамуючи гарячі сльози, що підступали до очей. Ніхто в цій холодній смердючій кімнаті не виявляв жодного співчуття до загиблої; Кіт теж цього не робитиме.