– Ходімо зі мною, хлопчику?

Кіт, не наважуючись заговорити, думала про те, як відвести цю небажану співрозмовницю подалі від місця, де їх могли підслухати. Вони рушили з місця і поважним кроком попрямували в бік Церкви Христової Гоксмура з маленьким церковним подвір’ям – острівця темряви супроти Коммершіал-стрит. Першу хвилину чи три вони зберігали мовчанку, і жінка кивнула іншим повіям, що чекали на товариство. Ті кивнули у відповідь, і Кіт подумала, що, може, Вільям Ніколз справді мав рацію, коли припустив, що все це вуличне сестринство добре знайоме між собою.

– Звідки це вам відомо? – тихо спитала Кейт, коли вони досягли гостроверхої металевої загорожі церковного подвір’я.

– Деякі речі я просто знаю. Хоча ти зробила чудову справу, пошивши цих полісменів у дурні. Вони нічого не помічають, вони ж слідчі. Усе приймають за чисту моменту, чи не так? – вона теж говорила тихо, і Кіт була вдячна, що та вважає за необхідне зберігати її таємницю – принаймні на цей момент.

– Чого ви хочете? Грошей у мене немає, – сказала вона, подумавши, що просто не може собі дозволити бути жертвою шантажу.

– Може, я й шльондра, та вже точно не злодійка, дякую, – відповіла жінка тоном ображеної гідності.

– Я… пробачте.

– А, не треба. Звичайно ж, я злодійка, усі ми злодійки. Я лише хотіла дізнатися, чи маєш ти гарні манери, – жінка різко розсміялася. Вона була старша за Кіт, може, років двадцяти п’яти, і була дуже гарна. Хоча, зазначила Кіт, невдовзі нещадимий спосіб життя накладе відбиток на її обличчя. – Інші дівчата завжди кажуть, що ти чемний юнак, бо не розмовляєш з ними звисока і слухаєш. О, не хвилюйся, вони не знають того, що знаю я, а якби й знали, то не сказали б – на вулицях краще, доки є ти. Мені не потрібні твої гроші, Кіт Касвелл, але я хотіла поговорити з тобою про Поллі та Енні.

– Ви знали їх?

– Звичайно, ми ж одного поля ягоди, – мелодійним тембром відповіла жінка.

– Хто ви? – запізніло спитала Кіт.

– Мері Джейн Келлі, – відповіла вона і кивнула на лаву всередині церкви. – Марі Жанетт, якщо хочеш. Або Прекрасна Емма, або Джинджер, або Чорна Мері, якщо інші варіанти не сподобаються.

– Стільки імен, хоч греблю гати, – зауважила Кіт, і Мері Джейн подивилася на неї прискіпливим поглядом.

– Гадаєш? Якби ти робила те саме, що й ми, хіба ти не намагалася б приховати свою особу, не прагнула б відокремити себе від своєї роботи усіма можливими способами? – жестом благородної дами вона протерла лаву рукою в рукавичці й сіла. – Ти не хотіла б узяти прізвисько, щоб зберегти своє справжнє ім’я в таємниці, як роблять цигани? Ти… ти сама приховуєш своє справжнє єство, тож маєш розуміти.