Вони обоє здивовано подивилися на неї. Спеціально для леді Мінні пояснила:

– Я теж там була. Я бачила його – того жахливого руйнівника спокою в моїй родині. Він сидів у кутку – і я відчувала зло, хоча на мене воно й не мало настільки тривалого впливу.

Це були загадка, яка не раз спантеличувала її. Чи могло бути, питала себе вона, що її дитячі спостереження за демонами певним чином підготували її, навіть стали свого роду щепленням проти їхньої руйнівної дії? Або ж ця істота приходила в їхній дім з метою впустити своє зло – наче аспид отруту – в душу її батька, і для неї нічого вже не лишилося?

Їй дуже кортіло дослідити цю тему, але вона припинила говорити про це після того, як мачуха звинуватила її в егоїзмі та бажанні привернути увагу, вдаючи, ніби страждає на ту ж недугу, що й батько.

Тепер, заговоривши, Мінні ніяковіла, боячись осуду. Але містер Лаурі лише втомлено зітхнув і тихо промовив:

– Мабуть… мабуть… я не знаю. Я стільки разів думав про це, і єдиний висновок, якого дійшов: я не знаю. Звідки взялося це зло? Може, воно з’явилося з потойбіччя – може, сам диявол створив його і прислав мучити мене? А може, це було породження моєї власної уяви, що роками дрімало в мені, аж поки раптом не прокинулося, явивши себе у зовнішньому світі?

– Ви дуже любите вашого батька, – сказала місіс Добсон, кладучи свою тверду вправну руку поверх руки Мінні й тепло притискаючи її. – Мабуть, ви для нього дуже сильна опора і втіха.

Сльози навернулися дівчині на очі.

– Хотіла б я допомогти йому. Я намагалася – але я не знаю, як його врятувати!

– Звичайно ж, не знаєте, люба моя. Звідки, якщо навіть найдосвідченішим лікарям це не до снаги розв’язати цю загадку? Але, повірте, я можу знати відповідь.

Обоє приголомшено дивилися на неї, а жінка тим часом вела далі:

– Любий мій чоловіче, з того, що ви розповіли мені, я можу дійти висновку, що зараз ви зазнаєте процесу, який може мати значно приємніші наслідки, ніж ви насмілюєтесь уявити. Стан, від якого ви страждаєте, був визначений великим Сведенборґом як «очищення шляхом внутрішнього спустошення».

Місіс Добсон пояснила, що великий філософ і містик на ім’я Емануїл Сведенборґ сам потерпав від того, що переживав тепер містер Лаурі. Хоч і надзвичайно болісний, цей етап є необхідним у відновлювальному процесі, що веде до відродження.

– Нехай це вас не бентежить, дорогий пане, тому що ви проходите через очищення і скоро набудете нового духовного розуміння.

Слова місіс Добсон – її пояснення того, що досі бачилося лише в негативному світлі, – справило на містера Лаурі ефект гальванічного струму. Він підстрибнув на ноги, більше не цікавлячись думкою іншого лікаря. Усе, що тепер мало для нього значення, – це дізнатися якомога більше про теорії Сведенборґа, слідуючи за тонким сяючим промінцем надії, подарованої випадковим знайомством.