– Справа в тому, де їх знайшли.

– О, так, у холодильнику, – сказала Міллі-Лу. – Мабуть, на сільськогосподарському підприємстві. Це був… е… родинний бізнес?

Дені Вашинґтон знову похитала головою.

– Ні.

Пауза.

– Їх знайшли не в холодильнику.

– Невже. – Міллі-Лу так і розпирало зсередини. – Де ж тоді?

– Пам’ятаєте пожежу, що сталася на Східній 27-й вулиці, між Труст-авеню і Пасео? Ці двоє – мешканці згорілого будинку. Пожежники знайшли їх у їхніх кімнатах. Вирішили, що вони задихнулися від диму. Доки не торкнулися їх.

Енциклопедичний мозок Міллі-Лу швидко запрацював.

– Шість мешканців, четверо госпіталізовано, двоє загиблих – ці двоє і є загиблі?

– Імена не розголошуються до оповіщення родин потерпілих, – процитувала Дені Вашинґтон. – Обох знайшли в її квартирі, хоча він мав власну.

– Хто ще про них знає?

– Окрім мене і мого боса… – Коронер замислилася на мить. – Пожежник, що знайшов тіла. Двоє медичних працівників. Той ідіот, що впустив містера Фолі, і троє наших, що допомогли йому зібрати уламки.

Тепер уже Міллі-Лу набула скептичного виразу.

– Це ж сила-силенна людей, і всі мовчать, – сказала вона. – Я ніколи не стикалася з такою кількістю людей, що тримали б рота на замку. Принаймні із часів мого батька.

– А що розповідати? Двоє людей знайдені замерзлими на смерть у будинку, охопленому пожежею. Мабуть, їх тримали в холодильнику, а пожежу влаштували, аби знищити докази. Можливий підпал і вбивство – ніхто не плескатиме язиками, доки триває слідство, бо ніхто не хоче втратити роботу. Це дивно, але не найдивніша річ, яку трапляється чути на світі.