Я ліг рано, бо був дуже сонним, але мене тривожили нічні жахіття. Мені снилося, що я дивлюся з неймовірної висоти вниз у напівосвітлений ґрот, по коліна залитий нечистотами, де білобородий демон-свинопас зі своїм костуром пас отару якихось вкритих лишаєм немічних істот, сам вигляд яких сповнював мене невимовною огидою. Тоді свинопас зупинився і, відірвавшись від свого заняття, кивнув комусь головою, і у смердючу безодню заструменіла велетенська зграя щурів, щоб пожерти і гидких істот, і їхнього пастуха.

Із цього жахливого сну мене раптово пробудив рух Ніґера, який за звичкою спав біля моїх ніг. Цього разу я вже знав, чому у нього настовбурчена шерсть, чому він шипить і що за страх змусив його вп’ясти пазурі у мою щиколотку, не усвідомлюючи, що завдає мені болю: з кожного боку кімнати стіни були сповнені гидотними звуками хижої метушні величезних голодних щурів. Зоря вже зійшла з неба, тож не було видно, що діється за гобеленами — ту частину, яка обірвалася, вже замінили, — але я не настільки злякався, аби не ввімкнути світла.

Коли загорілися лампи, я побачив, що всі гобелени жахливо тремтять, і їхнє майстерне плетиво утворює неповторний танок смерті. Рух майже відразу ж припинився, шум також стих. Підвівшись, я ткнув у гобелен довгою ручкою грілки, яка лежала поруч, і відхилив одне полотнище, аби поглянути за нього. Там не було нічого, крім тинькованої кам’яної стіни, навіть кіт перестав відчувати сторонню присутність. Коли я оглянув пастку, яку поставив у себе в кімнаті, то виявив, що дверцята захряснені, але те, що у неї втрапило, зникло.

Я вже навіть не думав про те, щоб знову лягти спати, тож, засвітивши свічку, відчинив двері і вийшов галереєю на сходи до свого кабінету, тручись мені об ноги, поруч ішов Ніґер. Але перш ніж ми ступили на кам’яні сходи, кіт стрімголов кинувся вперед і зник. Самотньо спускаючись сходами, я раптово вловив звуки, які долинали знизу, з великої зали; звуки, які ні з чим неможливо було переплутати.

Обшиті дубовими панелями стіни ожили щурами, які просто кишіли під ними, а Ніґер гасав туди-сюди у шалі мисливця, що втратив здобич. Спустившись донизу, я увімкнув світло, але цього разу шум не стих. Щури продовжували скаженіти і метушитися під панелями настільки виразно, що я навіть міг визначити напрямок їхнього руху. Звідкілясь згори незліченними ордами ці істоти, всі як один, переміщувалися кудись униз, у невідомі глибини.

Я почув кроки у коридорі, і за мить двоє слуг розчинили масивні дерев’яні двері. Вони шукали в будинку джерело незрозумілої тривоги котів, від якої всі вони немов показилися — гасали туди-сюди сходами, шипіли і вигинали спини, всівшись перед замкненими дверима нижнього підвалу[82]. Я запитав, чи чули вони щурів, але ті відповіли заперечно. Та щойно я зібрався звернути їхню увагу на звуки у панелях, як зрозумів, що шарудіння стихло.