Увечері, як завжди, поговоривши зі слугою, я пішов до покою у західній вежі, який обрав собі за спальню. З кабінету до неї вели кам’яні сходи і коротка галерея — сходи збереглися ще від старого замку, галерею ж переробили наново. Кімната була кругла, висока, без дерев’яних панелей, завішана лише гобеленами, які я сам вибирав у Лондоні.

Впустивши Ніґера до кімнати, я зачинив важкі двері у готичному стилі і почав готуватися до сну при світлі електричних лампочок, стилізованих під свічки, після чого вимкнув світло і влігся у різьблене ліжко під балдахіном, а кіт поважно вмостився на своєму звичному місці біля моїх ніг. Я не запинав штор і дивився у вузеньке вікно, до якого лежав обличчям. Небо було осяяне загравою, й ажурні плетива вікна красиво вимальовувались супроти неї.

Мабуть, я непомітно для себе самого заснув, бо пригадую неясне відчуття виринання зі сну, коли кіт несамовито зірвався зі свого насидженого місця. Я бачив його у досвітньому напівмороці, голова витягнута вперед, передні лапи спираються на мою щиколотку, задні лапи напівзігнуті. Він пильно вдивлявся в якесь місце на стіні ледь західніше вікна, в якому, як на мене, не було нічого особливого, але тепер мій погляд мимохіть теж був спрямований туди.

Що більше я вдивлявся, то чіткіше розумів, що Ніґер нервував не просто так. Я не впевнений, чи й справді ворушилися настінні гобелени. Думаю, таки ворушилися — ледве-ледве. Але в чому я можу заприсягтися, то це в тому, що за ними я почув тиху, однак вловиму метушню, ніби шаруділи щури чи миші. Раптом кіт стрибнув на один із гобеленів, своєю вагою зірвавши його на підлогу і оголивши вологу, давню кам’яну стіну; подекуди на ній були латки від ремонту, але жодного сліду злодійкуватих гризунів.

Ніґер снував підлогою попід тією частиною стіни, роздираючи зірваний гобелен і час від часу намагаючись просунути лапу поміж стіною і дубовою підлогою. Він нічого не знайшов і через деякий час стомлено повернувся на своє місце біля моїх ніг. Я не підводився, але тієї ночі більше не спав.

Вранці я опитав усіх слуг, однак ніхто з них не помітив нічого незвичного, хіба що кухарці пригадалася дивна поведінка кота, який спочивав на підвіконні. Посеред ночі кіт раптом завив, збудивши кухарку, і та встигла побачити, як кіт стрімголов вибігає у відчинені двері і мчить сходами униз. Я продрімав до пообіддя, а тоді знову поїхав до капітана Норріса, якого надзвичайно зацікавило те, що я йому розповів. Дивні випадки — незначні, але цікаві — збудили в ньому спогади про низку місцевих зловісних історій. Ми були щиро вражені появою щурів, тож Норріс позичив мені паризьку зелень[81] і кілька пасток, які після мого повернення ми зі слугами розклали у стратегічно важливих місцях.