Тут доктора урвав конвульсивний крик, який вихопився з горла істоти, що стояла перед ним. Загнаний у глухий кут1, беззбройний, добре усвідомлюючи, що будь-яке фізичне насилля неминуче приведе на допомогу докторові санітарів, Джозеф Кервен вирішив покликати на допомогу свого єдиного правічного союзника і почав виводити кабалістичні знаки обома вказівними пальцями, водночас промовляючи своїм глибоким, лунким голосом, більше не стримуваним удаваним шепотом, вступні слова страхітливої формули.

«PER ADONAI ELOIM, ADONAI JEHOVA, ADONAI SABAOTH, METRATON…»

Проте Віллетт був швидшим. Тіє ж миті, як собаки на подвір’ї шпиталю зайшлися гавкотом, і тієї ж миті, як із бухти налетів холодний вітер, доктор спокійно та виважено почав промовляти те, що він уже давно готувався проказати. Око за око, чари за чари — і нехай ця потвора дізнається, наскільки добре він вивчив уроки безодні! Отож Марин Бікнелл Віллетт твердим голосом почав проказувати другу формулу з пари, в якій перша прикликала того, хто написав уже згадувані мінускули, — таємниче замовляння, над яким було зображення «Хвоста Дракона», символу низхідного вузла:

«OGTHRODAI’F GEB’L — EE’H YOG — SOTHOTH ’NGAH’NGAI’Y ZHRO!»

«OGTHRODAI’F

GEB’L — EE’H

YOG — SOTHOTH

’NGAH’NGAI’Y

ZHRO!»

При першому ж вимовленому Віллеттом слові пацієнт, який проказував свою формулу, замовк. Неспроможний говорити, монстр почав ошаліло вимахувати руками, аж ось і вони заціпеніли. Коли пролунало страхітливе ім’я Йоґ-Сотота, почалися жахливі зміни. То було не просто розкладання, а радше перетворення чи повернення до початкового стану, і Віллетт заплющив очі, щоб, бува, не втратити свідомості, перш ніж зможе закінчити заклинання.

Але він не зомлів, а той чоловік, те породження нечестивих віків і заборонених таємниць назавжди залишило цей світ. Божевілля із позачасся розвіялося, справу Чарльза Декстера Ворда було закрито. Розплющивши очі, перш ніж вийти із тієї кімнати жахів, доктор Віллетт побачив саме те, що намалював собі в уяві. Як він і передбачив, кислота не знадобилася. Бо ж, як і проклята картина минулого року, Джозеф Кервен тепер лежав на підлозі тонким шаром дрібного синювато-сірого пилу.

Барва з позамежжя світу

Барва з позамежжя світу

На захід від Аркгема здіймаються стрімкі бескиди, а видолинки там поросли густими лісами, яких ніколи не торкалася сокира. Є і темні вузькі улоговини, за схили яких чіпляються дерева, де жебонять струмочки, які не бачили жодного промінчика сонця. На пологіших схилах притулилися старовинні кам’яні ферми з приземкуватими, замшілими хатинами, які у прихистку величних скель навіки занурилися в роздуми про таємниці Нової Англії; втім, усі вони зараз стоять порожні, їхні широкі димарі обвалюються, а обшиті ґонтом стіни загрозливо випинаються з-під низеньких мансардних дахів.