Тож так його й не охолодивши, вони почали експериментувати з ним у реторті, додаючи різноманітні реагенти. Вода на нього ніяк не вплинула. Соляна кислота також. Азотна кислота і навіть царська вода лише шипіли і розбризкувалися навсібіч, торкаючись його інертної гарячої поверхні. Еммі нелегко було пригадати всі ці деталі, але він згадав деякі розчинники, коли я перелічив ті з них, які зазвичай використовуються. Вони застосовували аміак та їдкий натр, спирт та ефір, огидний сірковуглець та ще з десяток інших, але, хоча з плином часу маса зразка стабільно зменшувалась, а сам шматочок, здавалося, поволі холонув, він усе ж ніяк не реагував із розчинниками — вони ніби взагалі на нього не впливали. Втім, це безсумнівно був метал. Вдалось з’ясувати, що він був магнетичний, а після занурення у кислі розчинники на шматку метеорита були помітні слабкі сліди відманштеттенових фігур[155]. Коли температура зразка суттєво знизилася, досліди продовжили у скляному посуді; саме у скляній колбі вони залишили всі уламки, на які подрібнили суцільний шматок під час дослідів. Наступного ранку і уламки, і сама колба безслідно щезли, і тільки обвуглена пляма на дерев’яній полиці позначала місце, де вони раніше стояли.

Усе це професори розповіли Еммі, навідавшись до нього наступного ранку, і він знову вирушив з ними, щоб поглянути на кам’яного посланця зірок, цього разу без дружини. Метеорит очевидно зсихався, і навіть високочола професура не могла сумніватися в реальності того, що бачила. Навколо брунатної брили, що помітно зменшилася і лежала біля криниці, тепер було порожнє місце і купи вивернутої землі; те, що вчора мало добрих сім футів у діаметрі, зараз заледве сягало п’яти. Камінь був досі гарячий, і вчені мудрагелі, уважно вивчаючи його поверхню, молотком і зубилом відкололи ще один, більший, шматок. Цього разу вони сягнули глибше і, витягуючи фрагмент з породи, побачили, що ядро цього об’єкта відрізняється від решти речовин.

Вони знайшли всередині щось схоже на оболонку великої кольорової глобули, вкрапленої в породу. Було майже неможливо описати її колір, що нагадував певні елементи дивного спектру самого метеорита; загалом, його й кольором можна було назвати лише з великою натяжкою. Глобула була гладенькою на дотик, а побіжний огляд показав, що вона крихка і порожниста. Один із професорів легенько цюкнув її молотком, і вона, тихенько хруснувши, розбилась. Усередині не було нічого, а в момент розламування зникли і всі сліди самої глобули. Після неї в породі залишилась хіба невеличка сферична порожнина, зо три дюйми діаметром, і всі нараз вирішили, що їм вдасться знайти інші інклюзи, раз уже вони втратили вміст цієї.