Усі шестеро чоловіків їхали у легкому відкритому екіпажі услід за бричкою Еммі, прибувши на спустошене моровицею обійстя близько четвертої. Хай якими звичними були для офіцерів сцени відразливих смертей, все ж нікого не зоставило байдужим те, що вони побачили на горищі та внизу на підлозі під червоною картатою скатертиною. Сам вигляд ферми, що обернулася сірою пусткою, достатньо вражав, але ті дві речі, які тліли просто на очах, були за межами будь-якої уяви. Ніхто не міг на них довго дивитися, а судмедексперт зауважив, що йому немає на чому проводити експертизу. Звісно, окремі зразки піддавалися аналізу, тож він зібрав їх — і тут справа набула дуже химерного продовження у лабораторії університету, куди принесли дві колби з порохном. Під спектроскопом обидва зразки давали барву невідомого спектру, чимало відтінків якої були достоту такі ж, як і в чудернацькому метеорі, що впав торік. Приблизно через місяць матеріал втратив свою здатність випромінювати цей спектр, чисте ж порохно складалося переважно з лужних фосфатів та карбонатів.

Якби Еммі міг лише подумати, що вони зазирнуть у криницю, він би не сказав їм жодного слова про неї. Сонце хилилося до заходу, і понад усе на світі йому хотілося забратися звідси. А все ж він не міг утриматися і кидав знервовані погляди у бік кам’яної цямрини під великим журавлем, тож коли детектив поцікавився, в чому річ, він мимохіть зауважив, що Наум боявся чогось там унизу — боявся так сильно, що навіть не думав про те, щоб шукати там Мервіна чи Зіну. По цих словах слідчі вже не хотіли нічого чути — лише негайно вичерпати і обстежити дно криниці, тож Еммі, тремтячи з голови до п’ят, мусив чекати, поки затхлу воду відро за відром витягали нагору і виливали на землю. Чоловіки з огидою відверталися від рідини, а під кінець і просто закривали носи від всюдисущого нестерпного смороду. Робота виявилася не настільки тривалою, як вони боялися, бо рівень води був дуже низьким. Не варто, мабуть, докладно розповідати про те, що вони там знайшли. Мервін і Зіна обоє були там, точніше кажучи, їхні частини, а від решток зосталися майже самі кістки. Всередині був також невеличкий олень і чималий пес, приблизно в такому самому стані, та ще купа кісток дрібніших тварин. Твань і слиз на дні були ніздрюваті й наче булькотіли, а чоловік, який з довгою дерев’яною жердиною спустився на ручних опорах униз, виявив, що та може проникати на яку завгодно глибину, не зустрівши жодної твердої перепони.

Запали сутінки, тож із будинку винесли ліхтарі. Тоді, зрозумівши, що з колодязя більше просто нíчого діставати, всі зайшли досередини і сіли радитися в старовинному покої, а мінливе світло таємничого місячного серпика блідо сяяло над сірою пусткою двору. Усіх чоловіків ця справа відверто збентежила, ніхто не міг знайти хоча б якогось переконливого доказу, що свідчив би про зв’язок поміж дивною рослинністю, невідомою хворобою живності та людей і незбагненними смертями Мервіна та Зіни в отруєній криниці. Так, всі вони чули сільські поголоски, але ніхто з них не міг повірити, що тут було щось, що б настільки суперечило законам природи. Безсумнівно, метеор отруїв ґрунт, але хвороби людей і тварин, які нічого з цього ґрунту не їли, мали мати іншу природу. Річ у воді з криниці? Цілком можливо. Добре було б зробити її аналіз. Але яке незбагненне божевілля змусило обох хлопців туди стрибонути? Вони обоє поводились настільки схоже і, судячи зі знайдених фрагментів обоє страждали від усе того ж смертельного сірого тліну. Чому ж усе сіріло й починало порохнявіти?