Більше Еммі не сказав мені жодного слова про той випадок, і більше в його розповіді не зринало згадок про те, що безформна купа в кутку могла рухатись. Є речі, які краще не згадувати, а те, що зроблено з почуття гуманності, нерідко жорстоко засуджується законом. Я зрозумів тільки, що коли він пішов, у тій кімнатчині на горищі більше нічого не ворушилося і що залишити там бодай щось, здатне пересуватися, було б чи не страхітливішим вчинком, аніж приректи будь-яку істоту на довічні муки. Будь-хто на місці флегматичного фермера збожеволів би чи принаймні втратив свідомість, але Еммі, не втрачаючи голови, вийшов крізь низенькі двері, замкнувши за собою прокляту таємницю кімнати. Слід було подбати про Наума, його потрібно було нагодувати і привести до тями, а ще перевезти кудись, де про нього потурбуються.

Спускаючись темними сходами, Еммі почув унизу якийсь глухий звук. Він навіть подумав, що це притлумлений крик, нервово пригадавши ту наче липку пару, яка овіяла його у страхітливій кімнатчині нагорі. Кого міг потривожити його крик і його присутність? Спинившись від неусвідомленого страху, він почув інші звуки, що долинали знизу. Певно, там волочили щось важке, а ще чувся гидотний, в’язкий звук, ніби якесь мерзенне й нечестиве поріддя щось смоктало. Несподівано здолавши неймовірну висоту асоціативного мислення, він мимоволі подумав про побачене нагорі. Милий Боже! В якому ж це страхітливому сні він опинився? Він не наважувався йти ні вперед, ані назад, лише стояв і тремтів перед темним поворотом сходів. В його пам’яті закарбувалися найменші подробиці. Звуки, відчуття очікування жаху, темрява, крутизна вузьких східців і — Боже милосердний! — тьмяне, але добре помітне світіння всієї деревини навколо нього: східців, перил, оголеної дранки і балок!

Тоді Еммі почув, як його кінь, що стояв надворі, несамовито заіржав, а потім пролунав тупіт копит і звуки квапливої втечі. За якусь хвилю запряжений у бричку кінь зник, залишивши переляканого чоловіка стояти на сходах і гадати, що ж його так налякало. Але це ще не все. Був ще й інший звук. Щось наче сплеск — либонь, води у криниці. Він залишив стриноженого Героя біля неї, і колесо брички, мабуть, просто зачепилося за цямрину, вирвавши звідти камінь. А бліде фосфоресцентне світло все так само сяяло на гидотно старезній деревині. Господи! Який же то був ветхий будинок! Його звели ще 1670 року, а мансардний поверх — не пізніше 1730 року.

Тепер знизу чітко долинало легеньке шкряботіння об підлогу, й Еммі міцно стиснув в руці масивного ціпка, якого він навіщось підібрав на горищі. Ледь опанувавши себе, він спустився вниз і сміливо рушив до кухні. Втім, він так туди і не дістався, оскільки там більше не було того, по кого він ішов. Воно трапилося йому на півдорозі, ще подаючи ознаки життя. Еммі не міг сказати, чи приповзло воно самотужки, а чи його сюди притягла якась невідома сила, а проте на ньому вже лежала печать смерті. Все сталося з ним за якісь півгодини: стрімке наближення кінця, посіріння, розклад. Воно було жахливо крихким, сухі шматки сипалися з нього на підлогу. Еммі не міг до нього торкнутися, лише нажахано вдивлявся у спотворену пародію на те, що раніше було обличчям.