«А за кілька днів по тому жителі містечка побачили, як хлопець розгулює вулицями Нью-Бека.»

Занепавши духом, Стів сів за стіл Тайлера і відкрив макбук. Певна річ, він знав, що пароль не спрацює. Тайлер отримав цей комп’ютер лише за дев’ять днів до смерті як подарунок перед Різдвом, оскільки старий був, вочевидь, напакований шпигунськими програмами. Звісно, він мусив придумати собі новий пароль. Однак Стів спробував таки ввести свій день народження… і вмить на макбуці Тайлера засвітився робочий стіл.

Спершу йому стало незручно… ніби незаконно зайшов на чужу територію, ніби Тайлер стояв позаду і дивився на нього з-за його плеча. Раптом він почув у голові його бездоганно чіткий голос: «Тату, я вважав, що ти мені допоможеш». Стів бачив перед собою обличчя сина, але воно різко відрізнялося від того, яким він його пам’ятав. Він не міг утямити, як саме… але смерть його таки змінила. «Я вважав, що ти мені допоможеш, — сказав він сумним і сповненим докору голосом. — Зі мною нічого не мало трапитися, а ось тепер я мертвий. Як ти дозволив цьому статися?»

Найлегше було б скинути усю відповідальність на Джейдона Холста. Яке потужне насіння ненависті посіяв Стів у серці юнака, якого так катували перед усім містом, що той ледве не помер, — і це все тому, що намагався захистити свого сина! Як він взагалі міг бути таким бовдуром?

Але Стів знав — то була не дурість. Він зробив це з почуття любові. Тільки чи не було це майже одним і тим самим?

«Я дуже завинив перед тобою, Тайлере. Я дуже, просто неймовірно винен…»

Заплутуючись дедалі більше у цьому руйнівному павутинні провини, Стів почав оглядати вміст комп’ютера сина. Його надії швидко розвіялися — Тайлер мало що встиг зробити. Чоловік відкрив вордівські документи і проглянув історію браузера. Він подивився останні відеоблоги на каналі Тайлера в ютьюбі й здригнувся, побачивши свого сина — «ТайлерФлоу95» — веселим і сповненим життя, як раніше. Карта пам’яті відеокамери була порожньою, за винятком кількох старих файлів.

Майже розпрощавшись з ілюзіями, Стів почав проглядати кліпи у форматі MP4 на Тайлеровому зовнішньому жорсткому диску. І коли він продивився половину одного з них, лише тоді помітив одну річ, на яку майже не звернув уваги спочатку… але та річ вразила його у самісіньке серце.

Це — відео. Звичайно, це — відео, бо ж саме так Тайлер розповідає свої історії. Спочатку Стів узагалі не розуміє, на що це він дивиться, оскільки не бачить нічого, окрім зелено-чорної пітьми, і не чує нічого, окрім людських кроків і шепоту. Але потім хтось кличе Флетчера, і здається, ніби температура у Тайлеровій кімнаті знизилася градусів на десять. То Лоуренс і Тайлер, вони — у лісі, ніч — чорна, як у підземеллі, й раптом Стів розуміє, що то скрадається навколо них у темряві.