— Куди спершу? — спитав Марк. — У школу на Брок-стріт?

— Ні, — сказав Бен. — Забагато людей до полудня. Марку, малі рано йдуть додому?

— Вони вчаться до другої години.

— Що залишає нам достатньо світлового дня, — сказав Бен. — Спершу додому до Марка. Кілки.

  34

З наближенням до Лігва у «б’юїку» Джиммі густішала ледь не намацувальна хмара страху, і розмова занепала. Коли біля великого, зеленого, підсвіченого щита з написом ШОСЕ № 12. ЄРУСАЛИМОВЕ ЛІГВО. КАМБЕРЛЕНД. КАМБЕРЛЕНД-ЦЕНТР. вони звернули з платної автомагістралі, Бен подумав, що цим шляхом він вертався додому з Сюзен після їхнього першого побачення — де їй хотілося подивитися щось з автомобільними погонями.

— Погані справи, — промовив Джиммі. — Господи, це можна майже носом учути.

«А таки можна, — подумав Бен. — Хоча цей запах радше ментальний, ніж фізичний: психічний віддих могили».

Дванадцяте шосе було майже порожнім. Дорогою вони проминули молочний трак Віна П’юрінтона, машина стояла на узбіччі, також порожня. Двигун працював на холостих обертах, і Бен його вимкнув — після того як подивився в кузові. Коли він заліз назад, Джиммі кинув на нього запитальний погляд.

— Його там нема, — похитав головою Бен. — Горів індикатор «перегрів двигуна», і пального майже не залишилося. Він тут так простояв уже бозна-скільки годин.

Джиммі вгатив себе по нозі міцно стиснутим кулаком.

Але коли вони в’їхали до міста, Джиммі майже абсурдно полегшеним тоном промовив:

— Погляньте-но. У Кроссена відчинено.

І справді. Мілт перед входом морочився з відкидним дашком над своїм газетним стендом, і Лестер Силвієс стояв поряд з ним у жовтому дощовику.

— Проте не бачу решти команди, — сказав Бен.

Мілт скинув на них очима і помахав, і Бену подумалося, що він побачив рівчачки напруження на обличчях обох чоловіків. Табличка «Зачинено» так і висіла з внутрішнього боку дверей «Поховального салону Формена». Зачиненою стояла також реманентна крамниця, і в Спенсера було замкнено й темно. Їдальня була відчинена, і коли вони її проїхали, Джиммі причалив свій «б’юїк» до бровки перед тією новою крамницею. Прості золочені літери над вітриною повідомляли її назву: «Барлоу і Стрейкер — Гарні Меблі». А до дверей, як і казав Каллаген, липкою стрічкою було приліплено написане вручну, гарним почерком, який всі вони відразу впізнали з побаченого за день до цього листа, оголошення: «Зачинено до подальшого оповіщення».

— Чому ви тут зупинилися? — запитав Марк.

— Просто через невеличку ймовірність того, що він влаштував собі барліг тут, — сказав Джиммі. — Це так кидається в очі, що він міг вирішити, що ми проминемо цей сховок. І ще мені подумалося, що інколи митники на оглянутих ними ящиках залишають позначки «окей». І пишуть вони їх крейдою.