Розділ п’ятнадцятий. Бен і Марк

Розділ п’ятнадцятий. Бен і Марк

  1

Марк прокидався поволі, дозволяючи рівному гудінню «сітроена» повертати себе до притомності без думок чи спогадів. Зрештою він подивився у вікно, і переляк ухопив його в грубі руки. Там було темно. Дерева обабіч дороги здавались розмитими плямами, а в машин, що їх проминали, були ввімкнуті фари і габаритні вогники. З нього вирвався якийсь здушений, нерозбірливий стогін, і він вхопився собі за шию, налапуючи хрест, який там досі висів.

— Розслабся, — сказав Бен. — Ми не в місті. Воно вже за двадцять миль позаду нас.

Хлопчик потягнувся рукою через Бена, ледь не змусивши того вильнути зі смуги, і замкнув двері з водійського боку. Крутнувшись, він замкнув і власні двері. А потім поволі зіщулився в клубок на своєму боці сидіння. Йому хотілося, щоб повернулося небуття. Небуття — це втішно. Втішне небуття без огидних картин у ньому. Рівне гудіння двигуна «сітроена» було заспокійливим. Ммммммммм. Втішно. Він заплющив очі.

— Марку?

Безпечніше не відповідати.

— Марку, з тобою все гаразд?

Мммммммммммммммм.

— …Марку…

Далеко. Це добре. Небуття повернулося, і відтінки сірого поглинули його.

  2

Бен зупинився в мотелі, відразу за кордоном штату Нью-Гемпшир, зареєструвавшись там як «Бен Коді і син» з нерозбірливим підписом. Марк зайшов у номер, тримаючи перед собою хреста. Його очі металися сюди-туди в очницях, як маленькі звірятка в клітці. Він тримав хреста, поки Бен не зачинив двері, замкнув їх і повісив свій хрест на дверну ручку. У номері стояв кольоровий телевізор, і Бен його трохи подивився. Дві африканські держави розпочали війну. У Президента застуда, але її не оцінюють як серйозну. А якийсь чоловік у Лос-Анджелесі здурів і підстрелив чотирнадцятеро людей. Прогноз погоди обіцяв дощ — мокрий сніг на півночі Мейну.

  3