Та це ще не був кінець непоступливому триманню істоти за цей світ — навіть порох здіймався, закручуючись у крихітні смерчі всередині труни. А тоді, зненацька, Бен відчув, як щось гайнуло повз нього, мов сильний вітер, аж він здригнувся. І тієї ж миті усі вікна в пансіоні Єви Міллер висадило надвір.

— Стережіться, Бене! — крикнув Марк. — Стережіться!

Бен крутнувся назад і побачив, як вони вилазять з овочевого льоху — Єва, Проноза, Мейб, Ґровер та інші. Їхній час настав у цім світі.

Крики Марка луною бовкали йому в вухах, як великі пожежні дзвони, і Бен ухопив хлопчика за плечі.

— Свята вода! — гукнув він у Маркове страдницьке лице. — Вони не можуть торкнутись нас!

Плач Марка перетворився на рюмсання.

— Лізь нагору по дошці, — сказав Бен. — Лізь.

Йому довелося повернути хлопчика обличчям до дошки, а потім ще й ляснути долонею по заду, щоб змусити його рухатись. Упевнившись, що Марк поліз нагору, він розвернувся і подивився на них, на Нечисть.

Вони стояли пасивно футів за п’ятнадцять віддалік, дивлячись на нього з тупою ненавистю, у якій не було нічого людського.

— Ти убив нашого Пана, — промовила Єва, і Бену майже повірилося, що в її голосі звучить журба. — Як ти міг вбити нашого Пана?

— Я повернуся, — сказав їй Бен. — По всіх вас.

Він подерся нагору по дошці, лізучи рачки, за допомогою рук. Дошка стогнала під його вагою, але трималась. Опинившись нагорі, він обійшовся одним поглядом назад. Там, унизу, вони тепер зібралися навкруг труни і мовчки зазирали до неї. Вони нагадали йому тих людей, які тоді зібралися біля тіла Міранди після аварії з меблевим фургоном.

Він обернувся, шукаючи Марка, і побачив, що той лежить біля дверей на ґанок, обличчям вниз.

  50

Бен сказав собі, що хлопчик просто знепритомнів, і не більше. Це могло бути правдою. Пульс у нього був сильним і ритмічним. Бен підняв його на руки і поніс до «сітроена».

Він сів з кермо і завів двигун. Коли він вже виїхав на Залізничну вулицю, відкладена реакція вразила його, немов фізичним ударом, і йому довелося придушити крик.

Вони зараз на вулицях, ходячі мертвяки.

То в жару, то в холоді, з головою, повною дикого ревіння, він завернув ліворуч на Джойнтер-авеню і поїхав із Салимового Лігва.