Він виявив до незамінної людини повну довіру. Приховані в його словах лестощі та натяки на великий ризик звучали для капатаса знайомо. Ностромо з прикрістю їх вловлював, охоплений нерішучістю і невдоволенням. Він добре розумів, що лікар переймався тим, аби врятувати копальню Сан-Томе від знищення. Без неї він — ніхто. Це в його інтересах. І так само в інтересах сеньйора Деку, всіх «бланко» та європейців було переманити на свій бік карґадорів. Думки його зосередились на Деку. Що з ним буде?

Затягнута мовчанка Ностромо занепокоїла лікаря. Зовсім без потреби він наголосив, що, хоч зараз Ностромо в безпеці, але весь час ховатись він не зможе. Перед ним стоїть вибір: або взяти на себе місію посланця до Барріоса, попри всі її небезпеки та труднощі, або покинути Сулако крадькома, безславно, без грошей.

— Жоден з ваших друзів зараз не зможе нагородити чи захистити вас, капатасе. Навіть сам дон Карлос.

— Не треба мені вашого захисту й ваших нагород. Я лише хочу мати змогу покластись на вашу відвагу та здоровий глузд. Коли я тріумфально, за вашими словами, повернуся з Барріосом, то можу не застати нікого з вас. Зараз вам ніж приставлений до горла.

Тепер настала черга лікаря помовчати, зважуючи загрози з боку непередбачених обставин.

— Що ж, і ми хочемо покладатись на вашу відвагу та здоровий глузд. І вам також ніж приставлений до горла.

— Ах так! І кому я за це повинен дякувати? Що мені ваша політика та ваші копальні — ваше срібло та ваші конституції — якийсь там ваш дон Карлос і якийсь там дон Хосе?..

— Не знаю, — зірвався роздратований лікар. — Але небезпека загрожує невинним людям, чийого мізинця не варті ні ви, ні я, ні всі ріб’єристи вкупі. Не знаю. Вам треба було добре поміркувати, перш ніж дозволяти Деку втягнути себе у все це. Ви мусили подумати як чоловік, а якщо не подумали тоді, то намагайтеся чинити як чоловік тепер. Чи ви гадали, що Деку так уже турбувався про те, що трапиться з вами?

— Не більше, ніж про це турбуєтеся ви, — пробурмотів Ностромо.

— Авжеж, я не турбуюся про те, що трапиться з вами, так само як не турбуюся про те, що трапиться зі мною.

— І все тому, що ви — такий щирий ріб’єрист? — недовірливо запитав Ностромо.

— Усе тому, що я — такий щирий ріб’єрист, — жорстко повторив доктор Моніґем.

І Ностромо, відчужено дивлячись на труп сеньйора Гірша, знову замовк, думаючи, що лікар — людина небезпечна не в єдиному значенні цього слова. Довіряти йому не можна.

— Ви говорите від імені дона Карлоса? — нарешті спитав він.

— Так. Від його імені, — без вагань голосно відповів лікар і пошепки додав, так що Ностромо не дочув. — Зараз він мусить зголоситися. Мусить.