— Що ви сказали, сеньйоре?

Лікар схаменувся.

— Я сказав, що ви мусите бути вірним самому собі, капатасе. Відступити зараз було б найбільшим глупством.

— Вірним самому собі, — повторив Ностромо. — Звідки ви знаєте, чи не буду я вірним самому собі, якщо пошлю вас із вашими пропозиціями до біса?

— Не знаю. Може, й будете, — відказав лікар навмисне грубо, аби приховати, що в нього впало серце й задрижав голос. — Знаю лише, що вам краще забратися звідси. Люди Сотільйо можуть повернутися сюди, розшукуючи мене.

Він зліз зі столу й пильно прислýхався. Ностромо також підхопився.

— Припустімо, я поїду до Кайти, — а що тоді робитимете ви? — спитав він.

— Піду до Сотільйо, щойно ви вирушите — за планом, який я сáме обмірковую.

— Дуже добрий план — якщо тільки головний інженер його схвалить. Нагадайте йому, сеньйоре, що я подбав про старого багатого англійця, який платить за залізницю, і врятував життя декому з його людей, коли з півдня налетіла банда злодіїв, аби влаштувати аварію одного з його платних потягів. Це я з ризиком для життя викрив злочинний замисел, прикинувшись, ніби я з ними заодно. Так само, як і ви поводитеся з Сотільйо.

— Так. Так, авжеж. Але я можу висунути перед ним кращі аргументи, — відказав лікар. — Залиште це мені.

— Ах так! Справді. Я ж ніщо.

— Зовсім ні. Ви — все.

Вони ступили кілька кроків до дверей. За їхніми спинами покійний сеньйор Гірш лишався нерухомим, як і належить знехтуваному.

— Там усе буде гаразд. Я знаю, щó сказати інженерові, — півголосом вів далі лікар. — А от із Сотільйо мені буде складно.

І доктор Моніґем на хвильку зупинився у дверях, ніби наляканий цими складнощами. Він жертвував своїм життям. Вважав, що нагода для цього — підходяща. Але не хотів попрощатися з життям зарано. Обравши для себе роль зрадника дона Карлоса, він рано чи пізно мав вказати місце, де нібито сховано срібло. На цьому й закінчиться його обман, а водночас прийде кінець і йому самому — від рук розлюченого полковника. Лікар хотів якомога довше потягнути час і ворушив мізками, вигадуючи якесь місце схованки, водночас правдоподібне і важкодоступне.

Він поділився своїм клопотом з Ностромо і завершив:

— Знаєте що, капатасе? Гадаю, коли настане час і треба буде надати якусь інформацію, я назву Велику Ісабелу. Це найкраще місце, яке лише можна уявити. У чому річ?

У Ностромо вирвався тихий вигук. Лікар здивовано чекав, і по хвилі глибокого мовчання почув хрипкий здушений голос:

— Повне безглуздя, — і мовцеві ніби дух забило.

— Чому безглуздя?