У родинному колі (фр.).

⁵

У 1850-х місто Гілл (нині містечко Мокеламні-Гілл) було одним із найбагатших золотодобувних центрів у Каліфорнії. На ті часи в ньому був дуже високий рівень злочинності, процвітав бандитизм, повсякденним явищем стали криваві сутички на міжнаціональному ґрунті.

⁶

3 вислову Ісуса Христа: «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому другу». (Євангеліє від Матвія, V, 39).

⁷

Джо використав порівняння з хрестоматійної поеми Джеймса Расселла Лоуелла «Видіння сера Лонфала»: And what is so rare as a day of June?

⁸

Безцеремонно (фр.).

Глечик сиропу

Ця оповідь починається зі смерті її героя. Сайлас Дімер спочив шістнадцятого липня 1863 року, останки поховано за два дні. Його особисто знали всі чоловіки, жінки й діти в містечку, тож у похороні, як написали в місцевій газетці, «взяла участь велика кількість населення». Відповідно до тамтешнього звичаю, біля могили зняли віко домовини, і весь гурт друзів та сусідів пройшов вервечкою, щоб востаннє глянути на небіжчикове обличчя. А тоді на очах усіх Сайласа Дімера віддали землі. Щоправда, дехто мав трохи затуманені очі, але взагалі можна було б сказати, що на похороні не бракувало ані уваги, ані уважності. Поза всякими сумнівами, чоловік помер, і ніхто не міг би вказати на якусь хибу в обряді, через яку покійник мав би право встати з гробу. І все ж якщо людські свідчення щось та й важать (цілком певно завдяки їм поклали край відьомству в Салемі¹ та в околицях), то він таки встав.

Я забув зазначити, що і смерть і похорон Сайласа Дімера сталися в маленькому містечку Гіллбрук, у якому він мешкав тридцять один рік. Був той чоловік, як ото кажуть у деяких частинах Сполучених Штатів (цю країну вважають вільною), «купець», тобто тримав крамницю з роздрібним продажем товарів, якими здебільшого торгують у таких закладах. Як відомо, ніхто не сумнівався в його чесності, всі глибоко шанували торговця. Єдине, що могли б йому закинути люди, то це надмірну запопадливість у роботі. Однак не закидали, хоча до багатьох інших, не менших запопадливців, вони ставилися не так поблажливо.

Інтерес, який провадив Сайлас, був значною мірою його власний, і цим, мабуть, пояснюється така різниця в ставленні.

Після смерті Дімера ніхто не міг пригадати бодай одного дня, за винятком неділь, якого він не провів би у своєму торговельному закладі, відколи відкрив його понад чверть століття тому. Маючи дуже добре здоров’я, за весь той час він жодної речі, жодної справи не повважав такою серйозною, щоб задля неї відійти від прилавка. Колись, кажуть, покликали Сайласа до суду як свідка в дуже важливій справі, а він не з’явився. Правникові, який мав зухвальство звернутися до суду з пропозицією напоумити торговця, офіційно відповіли, що суд поставився до неї «зі здивуванням». Зазвичай адвокати не рвуться дивувати суддів, тому пропозицію одразу ж забрали назад і дійшли порозуміння з іншою стороною ось як: брати до уваги те, що сказав би містер Дімер, якби він був тут. Що ж, інша сторона скористалася тим сповна й, давши неправдиві свідчення, відчутно зашкодила інтересам своїх супротивників.