– Три роки тому тіло Бартона, вашого давнього ворога, знайшли в лісі, біля його дому... і вашого. Хтось його заколов. Слідів убивці не знайшли, нікого не заарештували. У кількох наших знайомих були різні версії. У мене теж була. А у вас?

– У мене? Господь з вами, та що я можу знати про цю справу? Ви ж пам’ятаєте, що я поїхав до Європи зразу ж після цього вбивства... тобто трохи згодом. Навряд чи можна сподіватися, щоб я встиг скласти якусь думку про цей злочин за тих кілька тижнів, відколи повернувся. А що там з його псом?

– Він перший знайшов тіло. І здох від голоду на Бартоновій могилі.

Ми не знаємо невблаганного закону, якому підлягають збіги обставин і випадків. Стейлі Флемінґ теж не знав, інакше б не скочив як ошпарений, коли крізь відчинене вікно нічний вітер приніс звідкись здалеку довге тужливе собаче виття.

Під пильним поглядом лікаря він кілька разів пройшовся по кімнаті й раптом зупинився.

– Що має спільного це вбивство з моєю хворобою, докторе Голдермане?! – майже крикнув Флемінґ. – Бачу, ви забули, навіщо я вас сюди запросив.

Підвівшись, лікар поклав руку пацієнтові на плече й м’яко мовив:

– Даруйте. Я не можу ось так відразу поставити діагноз. Хіба що завтра. Лягайте спати й не замикайтеся, будь ласка. Я перебуду ніч за вашими книжками. Ви зможете покликати мене, не встаючи з ліжка?

– Так, тут є електричний дзвінок.

– Добре. Якщо вас щось потривожить, натисніть на кнопку, але не сідайте. На добраніч.

Зручно всівшись у кріслі, медик задивився на жар у каміні й задумався. Очевидно, нічого істотного він не надумав, бо раз у раз підводився, відчиняв двері, що вели до сходів, уважно прислухався й тоді повертався до крісла. Зрештою він заснув і прокинувся вже після півночі. Розворушивши вугілля в каміні, лікар узяв зі стола книжку й глянув на обкладинку. Це були

«Медитації» Деннекера⁴. Він розгорнув книжку навмання й прочитав:

«Понеже з Божої волі всяка плоть має в собі дух і тому наділена духовною силою, також і дух наділений плотською силою, навіть коли він покинув плоть і живе нарізно. Про се свідчать многі злодіяння, содіяні привидами та лемурами. Повідають, що злеє начало буває властиве не тільки людині, но і звірині...»

Дочитати не вдалося. Вгорі гучно гупнуло так, неначе впало щось важке. Відкинувши книжку, Голдерман кинувся з кімнати, вибіг угору сходами до Флемінґової спальні й смикнув за клямку. Всупереч вказівці, двері були замкнені. Лікар наліг плечем, вони розчахнулися навстіж. На підлозі, поряд із ліжком з розкиданою постіллю, лежав одягнений у піжаму Флемінґ і хрипко хапав ротом повітря.