Цих прикладів чоловік, про якого ми пишемо, не знав; одначе не оминув увагою інших, хай і не таких яскравих. Він глибоко занепокоївся, але з іншої причини, ніж моторошна тиша цього походу у світлі місяця.

– Боже милостивий! – сказав він сам собі, і знов це прозвучало, наче хтось інший мовив його вустами. – Якщо ці люди – ті, за кого я їх маю, то ми програли бій і вони йдуть на Нешвілл!

Сяйнула думка про себе – тривога! – сильне відчуття небезпеки, яке, пережите іншими людьми, називаємо боягузтвом. Чоловік хутко відскочив у тінь дерев. А безшумні полчища й далі повільно просувалися вперед, в імлі.

Раптовий холодний подмух вітерцю спонукав чоловіка повернутися на схід. Там уздовж крайнеба світало – перший знак нового дня. Тривога посилилися.

– Утікай звідси, – подумав він, – бо інакше тебе знайдуть і схоплять.

Вийшовши з тіні, чоловік прудко подався туди, де зоріло. Із безпечнішого сховку в кедровому гайку оглянувся. В полі зору не було ніяких колон, пряма біла дорога простяглася безлюдною, голою в місячному посвіті!

Досі здивований, тепер він зачудувався. Такий швидкий перехід такого повільного війська! Годі було це пояснити. Непомітно збігали миті, втрачалося відчуття часу. Гарячково він силкувався знайти розв’язок таємниці, та надаремно. Коли нарешті отямився від роздумів, над пагорбами вже виднів окраєць сонця. Та й при цьому світлі в голові не проясніло; розум, як і раніш, губився в пітьмі домислів.

Обабіч дороги простягалися лани. Не було на них жодних слідів війни, ані знаку спустошення. З коминів на фермерських оселях вився блакитний димок: люди готуються до щоденної мирної праці. Урвавши свою правічну промову до місяця, пес крутився тепер біля негра. Той, мугикаючи якусь пісеньку, запрягав мулів у плуг. Герой нашого оповідання остовпіло видивлявся на цю пасторальну картину, немов ніколи в житті не бачив такого. Провів рукою по волоссі. Відвів її, задивився на долоню. Відтак, очевидно заспокоєний, подався до польової дороги.

II. Якщо ти помер, спитай ради в лікаря

Усю ніч лікар Стіллінґ Малсон із Мерфрисборо просидів біля пацієнта, який жив за шість чи сім миль звідси, при шляху до Нешвілла. Вдосвіта медик вирушив додому. Звичайно ж, на коні, як уже повелося в той час і в тих краях. Якраз минав місце битви біля Стоунз-Рівер⁷, коли до нього підійшов якийсь чоловік і по-військовому відкозиряв, торкнувшись пальцями крисів капелюха. Головний убір був не військовий, та й сам чоловік, зодягнений у цивільне, не мав солдатської постави. Малсон ввічливо вклонився. Дивно привітався цей незнайомець. Либонь, з пошани до історичної місцини. І хоче побалакати. Треба стримати коня.