– Казав Марко, щоб ви зараз бігли додому. Повен двір міліції понаїхало. Шпіона якогось шукають, – задихаючись, пробелькотів хлопчик.

Тимко злодійкувато глянув на соняшники, майнув поглядом по нескошених житах. «А може, підводу покинути, а самому в соняхи? Га? Знайдуть Северина – обох за ґрати посадять. Ні! Удвох шкодили – удвох і відповідати будемо».

Він завернув назад підводу і, ставши на воза, чвалом погнав її назад до села. Коняка трусила задом, трахкала ногами в дощаний передок. Сіделка з’їхала набік, дуга перехнябилася, в лице Тимкові кидало гарячим вітром, міцним, як сіль, кінським потом. Проскочив околицю села, міст, в очі стьобнула голуба блискавка Ташані, завернув у свій провулок. Швидко розмотувались перед очима повішені на тинах на просушку шматки полотна. Біля двору Тимко зіскочив із воза. Відлягло від серця. Міліції нема. Під берестом у холодочку сидить Гнат, по бур’янах із палицями-щупами лазять Сергій і Денис. Гнатові жарко. Він сидить розхристаний, біля нього на траві мокрим клейончатим пітничком угору лежить картуз. При боці у Гната кобура із справжнім, стареньким, правда, револьвером.

– Нема там ніякої ями? – питав він, щулячи очі.

– Що він – дурень по бур’янах ховатися? Молодий господар його десь пильніше заховав, – говорить Сергій, промацуючи очима Тимка. «Ну, поки що ви його не знайшли, так що нічого і тріщитися», – відповідає йому поглядом Тимко і, вийнявши кисета, згортає цигарку. В цей час із бур’янів, весь сивий від полинового пилку, вилазить Денис із повною пазухою курячих яєць і викладає їх Гнатові в картуз.

– Здати в фонд оборони, – наказує Гнат своїм пойнятим і прямує до хлівця.

«Знайдуть», – охоплює відчай Тимка, а Сергій знущально усміхається:

– Ну, в якому він кутку?

– А ти пошукай, – скалить і собі зуби Тимко.

Сергій, випередивши Тимка, шепче Гнатові на вухо: «Тут він. Щоб я з цього місця не зійшов. Тут!» Коло дверей хлівця Гнат затримується і з заклопотаним виглядом шукає в нагрудних кишенях олівця. «Засвербіло в п’ятах! Кожен мнеться і заходити боїться. Ну що ж. Тепер викруту нема. Буду сидіти і ждати жданого», – думає Тимко і присідає на поріжку. Коли відкрили двері до хлівця, Гнат вийняв із кобури револьвер і голосно сказав:

– Говорить голова сільради Гнат Рева, при пойнятих Сергієві Золотаренкові і Денисові Кошарі: Джмелик Северин – здавайся!

Тихо. Тільки шелестять на городі соняшники та десь у берегах сонно кричить іволга.

– Вилазь, бо як знайдемо – гірше буде!

Знову тиша. Затамований подих трьох людей, що стоять, прислухаючись.

– Починайте обшук.