Пізно повернувся додому. Явдоха сіяла муку на підситок, готуючись завтра пекти хліб. Павло підійшов до неї і хлипнув у вухо. Вона зойкнула і впала на долівку. Павло витріщив очі і став дожидати, доки підведеться: вона не підводилася і перестала дихати. Тоді він побіг до сусідів і сказав, що Явдоха впала і не встає. Сусіди прибігли в хату, розціпили Явдосі рота і влили води. Після цього Павло сказав Явдосі: «Хай ти сказишся, більше і пальцем не торкну». І справді, більше не чіпав і покірно, без ремства ніс своє ярмо. Шия притерлася до ярма, і він уже і не помічав його ваги.

З евакуації Павло повернувся вошивий і голодний. Явдоха зігріла три чавуни води, обстригла ножицями голову і бороду такими «покосами», що жаль було глянути на чоловіка, викупала в ночвах, дала чисту білизну і посадила вечеряти. Павло з'їв паляницю хліба і такий горделей борщу, що собака не перескочить, поліз на піч відсипатися і оце спав уже третю добу.

– Спи, спи, – вичитувала Явдоха, човгаючи по хаті. – Дрова не нарубані, води не принесено, а він – пузо на черінь та й давить хропака. А що йому…

Вона не доказала, мимо вікна майнула чиясь шапка, в сінях зашаруділо, шукаючи клямки. У хату ввійшов Хома Підситочок.

– Павло дома? – запитав він, нипаючи очима в хаті.

– Он, хіба не чуєш?

Хома став на лежанку, потяг раз-другий Павла за ноги. Той розчунявся, вставився сонними очима на Хому.

– Вставай швиденько. В колгоспі зеренце роздають. Людей як мурашечок. Треба поспішати, бо другі пшеничку заберуть, а нам послідок лишиться.

Павло втелющився очима на вікно так, немов за ним борюкалися леви, яких він уперше бачив.

– Ну, ти йдеш чи ні? – палірувався Хома на таку Павлову кволість.

– Явдохо, може, піти? Га?

– О Боже, він ще питає. Ви бачили отакого тюхтія? Люди біжать один поперед одного, аж падають, а він… Іди мені зараз же, бо як візьму кочергу, то тут тобі й вода освятиться.

Павло зліз із печі і став зазирати то під стіл, то під піл, то попід лави.

– Чого шукаєш? Чого шукаєш, іродова твоя душа?

– Чоботи десь пропали.

Явдоха полізла під піл, гримнула ними посеред хати:

– На!

Павло, сапаючи, взувався. Чоботи зсохлися і не налазили. Тоді Явдоха кинула старі калоші із солом'яними встілками. Павло підв'язав їх мотуззям, щоб не хляпали.

За хвилю знову вертається Павло. Поліз на піч за кисетом. Виліз звідтам у крейді, як мара.

– О-о, о-о-о-о, – голосила посеред хати Явдоха, посилаючи сто сот чортів на Павлову спину.