Вона сиділа біля туалетового столу, скручуючи волосся в зачіску. Він стояв, схилившися над нею, встромляючи діямантові шпоньки в сорочку опецькуватими пальцями. Лавендового кольору шлейки звисали з фрачних його штанів.

— Джеку, я хотіла б щоб ми покінчили з цим, — плаксиво мовила вона, держачи в зубах шпильки.

— З чим, Розі?

— З цією компанією Пруденс… Слово чести, я дуже непокоюся.

— Алеж усе йде як слід. Нам треба тільки обкрутити Ніколза, тай годі.

— А як він потягне до права?

— Ой, ні! Це коштуватиме йому надто багато грошей. Йому куди вигідніше погодитися з нами… Крім того, за тиждень я зможу заплатити йому готівкою. Якщо ми переконаємо його, що у нас є гроші, то зовсім цим укоськаємо. Хіба він не говорив, що буде в Ель Фей сьогодні?

Розі щойно встромила гребінця з штучними діямантами в своє чорне волосся. Кивнувши головою, вона підвелася. Це була гладка, стегнаста жінка з великими чорними очима й лукуватими бровами, одягнена в корсет, облямований жовтим мереживом, і в рожеву шовкову сорочку.

— Одягни все, що у тебе найкращого, Розі. Я хочу, щоб ти прибралася, немов різдвяна ялинка. А тоді ми поїдемо до Ель Фей і приголомшимо цього Ніколза. Взавтра я мотнуся до нього й зроблю ту пропозицію… А тим часом, давай перехилимо чарочку.

Він пішов до телефона.

— Пришліть нарубаної криги й дві пляшки содової води на четвертий поверх, чотири. Прізвище Сільвермен. Тільки швидше!

— Джеку, давай покинемо все це, — вигукнула, зненацька, Розі. Вона стояла біля дверцят шафи, держачи на руці сукню. — Я не стерплю цього неспокою… Він уб’є мене! Давай поїдемо до Парижу, до Гавани, де хочеш, і почнемо все знову.

— І тоді неодмінно потрапимо на слизьке. Нас обвинуватять у великій крадіжці. А ти ж певно не хочеш, щоб я все життя носив фалшиву бороду й чорні окуляри?

Розі засміялася.

— Ні, не думаю, щоб тобі личив такий ґрим… Ой, якби ж ми були, принаймні, у шлюбі.

— А хіба для нас з тобою це має якесь значення, Розі? А так мені можна закинути ще й двоженство. Це добра справа!

Розі здригнулася, коли слуга постукав у двері.

Джек Сільвермен узяв тацу, де стояла миска з кригою, поставив її на стіл і видобув з шафи чотирикутну пляшку віскі.

— Мені не наливай. Щось не хочеться пити.