— То ви говорите про протезу?

— Авжеж. А ви думали що?

— «Сухі» аґенти?

— Де там «сухі» аґенти… Бандити, хай їм лиха година… Підіть укиньте п’ятака в піяно. «Красуня моїх мрій», весело відповіло піяно.

Коли Джіммі вернувся назад, Конґо сидів у кріслі, гладячи обома руками кикоть. На столі лежала погнута й зламана протеза з корку та алюмінію.

— Regardez moi ça… c’est foutu… completement foutu. — Він саме проказував ці слова, коли увійшов Кардинал. Шкура йому над очима була розрізана, й кров текла з рани щокою, заливаючи піджак і сорочку. Слідом за ним ішла жінка, зводячи під лоба очі. Вона несла миску з водою й губку безпорадно прикладаючи її до чола чоловікові. Він відтрутив її. — А я добре заквітчав одному голову уламком олив’яної труби. Здається, він упав у воду. Сподіваюся, що втопився.

Високо підвівши голову, увійшов Джонні. Аннет оповивала йому стан рукою. Одне око йому було підбите, одірваний рукав сорочки держався на самому рубці.

— Нестеменно, як у кіно, — мовила Аннет, сміючися гістерично. — Ну, скажіть, мамо, хіба він не герой?

— Еге. Це щастя, що вони не стріляли. В одного був револьвер.

— Певно боялися.

— Ваговози поїхали.

— Тільки й того, що розбито одну скриньку. Їх було аж п’ятеро.

— Джонні бився один з усіма, — верескнула Аннет.

— Ну, буде вже тобі, — буркнув Кардинал. Він упав на стілець, а жінка витирала йому обличчя губкою.

— А ти добре роздивився на човен? — спитав Конґо.

— Було з біса темно, — відказав Джонні. — Вони говорили, ніби приїхали з Джерсі. Насамперед один з них наблизився до мене й каже, ніби він урядовець із митниці, а я відразу стусонув його, що він, не встигши й револьвера витягти, перекинувсь у воду. Саме тут вони почали гуркати. А Джордж із свого човна трохи не розвалив одному голови веслом. Тоді вони сіли у своє старе корито та й подалися геть.

— Але звідки вони довідалися, де саме ми причалюємо? — пробурмотів Конґо. Обличчя йому стало пурпуровим.

— Хтось із хлопців ляпнув, — обізвався Кардинал. — Хай но я тільки довідаюся, слово чести… не договоривши, він тільки клацнув язиком.

— Бачите, містере Ерф, — заговорив своїм звичайним лагідним тоном Конґо, — там був шампан задля свят. Коштовний вантаж, правда?

Аннет очей не одривала від Джонні. Обличчя їй аж пашіло, вуста розтулилися, очі блищали надто яскраво. Герф почував, що червоніє, коли дивиться на неї.