— В конторі Шімеса О'Рійлі понад три сотні, й щодня записуються нові… Ми перетягаємо їх звідусіль. На різдво хочемо урядити танці й бокс, якщо знайдемо десь боксерів.

Відкинувши назад голову на воловій шиї, Ґес Мак-Нійл вибухнув реготом. — Оце так молодці!

— Але, слово чести, єдине, чим можна тримати вкупі наших хлопців — це премія.

— А як я прийду колись увечорі до них поговорити?

— Це дуже добре. Хоч вони лихим оком дивляться на кожного, хто не був на фронті.

Мак-Нійл спалахнув.

— Щось надто розумними вернулись ви хлопці, з фронту. — Він засміявся. — Та це триватиме не більше, як рік-два… Я бачив уже, як верталися солдати з еспано-американської війни — затямте це, Джо.

Увійшов офіціянт і поклав на стіл картку. — Якась леді хоче вас бачити, містере Мак-Нійл.

— Гаразд, проведіть її… Це стара дурепа з шкільної ради… Бувайте здорові, Джо. заскочите якось на тому тижні… Я матиму вас на увазі, вас і вашу армію.

У конторі чекав Дуґан. Він таємниче, якось збоку, наблизився до Джо.

— Ну, як справи, Джо?

— Дуже добре, — відказав, надимаючи груди, Джо. — Ґес сказав мені, що Таммані Голл підтримуватиме нас у наших вимогах щодо премії… Ми укладали з ним плян широкої національної кампанії. Він дав мені кілька сиґар, що прислав йому аеропляном з Гавани його приятель… Хочеш одну?

Держачи кожен у куточку рота сиґару, вони обидва, спишна виступаючи, попростували через майдан Ратуші. Насупроти старого будинку ратуші зносилося риштовання. Джо показав на нього своєю сиґарою. Тут мер хоче поставити нову статую Громадянської Доброчинности.

-----

Дух їжі корчем хапав його за порожній шлунок, коли він минав їдальню Чайлд. Світанок сіяв дрібненький сірий порох на чорне чавунне місто. Детч Робертсон безнадійно плентався через майдан Юніон, згадуючи теплу постіль Френсі й прянні пахощі її волосся. Засунув руки глибоко в порожні кишені. Нема ні сента, й Френсі нічого не змогла дати йому. Повернув на схід, повз готель на П’ятнадцятій вулиці. Якийсь негр вимітав сходи. Детч заздро глянув на нього — він має роботу. З гуркотом проїздили фурґони з молоком. На майдані Стьювесент повз нього пройшов молочник, держачи по пляшці молока в кожній руці. Випнувши нижчу щелепу, Детч брутально озвався: — Дай мені напитися молока, чуєш? — Молочник був тендітний, рожевовидий юнак. Блакитні його очі широко розплющилися. — Зайдіть за фургон, там є відкрита пляшка під сидінням. Тільки пильнуйте, щоб ніхто не бачив, як ви п’єте.

Детч почав жадібно ковтати солодке молоко. Воно немов би гладило пересохле горло. Не слід було так прикро говорити з ним. Почекав, поки хлопець вернувся. — Дякую, хлопче, дуже смачне молоко.