Він підвівся. — Ну, мені треба вертатися до міста. Дякую за вечерю й за мелодраму, Конґо.

— А ви ж утрапите до станції?

— Напевно.

— То бувайте здорові, містере Ерф. Може купите яку скриньку шампану задля свята? Справжнісінький Мумм…

— Я зовсім збанкрутував, Конґо.

— То може запропонуєте комусь із приятелів, а я сплачу вам комісійні?

— Гаразд, спробую.

— Взавтра протелефоную вам ціну.

— Це непогана думка. Бувайте здорові.

Трусячись додому у порожньому ваґоні порожніми околицями Брукліну, Джіммі намагався думати про оповідання, про торговців забороненими напоями, що він напише до недільного числа журналу. Згадка про червоні щоки Аннет і про надто блискучі її очі перешкоджали йому, перебивали хід його думок. Дедалі дужче опановували його спогади про минуле. Поки ще не народилася дитина, у Еллі теж, часом так само яскраво блищали очі. Згадав той день на горах, коли вона впала зненацька йому на руки, і їй стало зле, і він залишив її там, на трав’янкуватому схилі; поміж корів, що лагідно дивилися на них, спокійно ремиґаючи, й побіг до пастухової халупи й приніс молока у коряку, і як поволі, тим часом, як гори огортав присмерк, рум’янець знову заграв їй на обличчі, і глянувши на нього блискучими очима та засміявшися сухим уривчастим сміхом, вона мовила: — Це маленький Герф ворушиться в мені. — Ну, чи ж не дурниці ото длубатися весь час у тому, що вже минуло? А потім мала народитися дитина, і Еллі лежала в американському шпиталі в Нейлі, а він блукав безтямно ярмарком, пішов до цирку, крутився на каруселі, гойдався на гойдалці, купував цяцьки, цукерки, намагався виграти в льотерію ляльку, все це у якомусь божевільному тумані, а тоді поплентався до шпиталю з величезною гіпсовою свинею під пахвою. Жалюгідні спроби заховатися в минулому. Припустімо, що вона б померла. А я тоді боявся, що помре. Минуле було б закінчене, округле, його б можна оправити в рямці, носити, немов камею, на шиї, передрукувати на машинці, вилити в стереотип і видрукувати в недільному числі журналу, як і перше оповідання Джемса Герфа про торговців забороненими напоями. Розжеврені пунсони думок падали кожен у своє гніздо, поки їх викидав дзвінкий лінотип.

Опівночі плентався Чотирнадцятою вулицею. Не хотів іти додому спати, дарма, що пронизливий холодний вітер крижаними пазурями шарпав йому шию і підборіддя. Повернув на захід через Сьому й Восьму Авеню і знайшов прізвище Роя Шеффілда, біля дзвоника на дверях у тьмяно освітленому передпокої. Ледве натис кнопку, як клацнув замок на дверях. Він збіг угору сходами. Рой вистромив з дверей величезну, кучеряву голову з склистосірими витрішкуватими очима.