Пішов до холодного парку й сів на лавці. Асфальт блищав намороззю. Він підняв уривок газети. Грабунок на пів мільйона долярів. Серед дня на Волл Стріт пограбовано банківського артільника.

Саме в той час, коли ділова метушня дня досягла найвищої межі, два бандити вихопили з рук Адолфеса Ст. Джона портфель, де було пів мільйона долярів асигнаціями.

Саме в той час, коли ділова метушня дня досягла найвищої межі, два бандити вихопили з рук Адолфеса Ст. Джона портфель, де було пів мільйона долярів асигнаціями.

Серце Детчеві закалатало несамовито, коли він прочитав ці рядки За спину немов би хто снігом сипанув. Підвівшися, почав розмахувати руками, ніби гріючи їх.

-----

Конґо, шкутильгаючи, пройшов крізь турнікет із станції підземної залізниці. Слідом за ним простував Джіммі Герф, роздивляючись обабіч. Було темно, лютий вітер свистів їм у вухах. Біля станції стояв одним єдиний форд.

— Як вам подобається, містере Ерф?

— Чудово, Конґо. Це вода?

— Затока Шіпсгед.

Вони попростували шляхом, обминаючи крицевосині калюжі, що тьмяно блищали в темряві. Дугові ліхтарі, немов ґрона зів’ялого винограду, гойдалися на вітрі. Оддалік, праворуч і ліворуч, мерехтіли вогнями купки будинків. Вони спинилися біля довгастої будівлі, що бовваніла на палях над водою. Ставок. Джіммі ледве-ледве розібрав літери над неосвітленим вікном. Двері відчинилися, ледве вони підійшли до них.

— Галло, Майку, — мовив Конґо. — Це — містер Ерф, мій приятель.

Двері за ними зачинилися. Всередині було темно, як у домовині. Мозоляста долоня схопила в темряві руку Джіммі.

— Радий зазнайомитися з вами, — пролунав голос.

— Скажіть, як ви знайшли мою руку?