-----

— Ти бачив, що я доторкнулася до горбаня, — вигукнула Розі, коли він умощувався біля неї в таксі. — У театральному вестибюлі. — Він підтяг вище штани, що напнулися на колінах. — Це дасть нам щастя, Джеку. Якщо я бачу горбаня, то мені завжди щастить. Треба тільки доторкнутися йому до горба… Мене аж нудить, що таксі їде так прудко. — Їх шарпонуло наперед, бо таксі несподівано спинився. — Лишечко, ми мало не переїхали хлопця!

Джек Сілвермен погладив їй коліно. — Сердешне малятко, ти дуже стомлена.

Коли вони під’їхали до готелю, вона тремтіла й ховала обличчя в комір хутрянки. Ледве наблизилися до конторки, щоб узяти ключа, як клерк промовив до Сілвермена.

— Тут на вас чекає якийсь джентлмен, сер.

До них приступив гладкий чоловік, виймаючи сиґару з рота. — Я попрошу вас на одну хвилинку сюди, містере Сілвермене.

Розі здалося, що вона ось-ось знепритомніє. Стояла зовсім нерухомо, немов застигши, глибоко сховавши обличчя у хутряний комір.

Обидва чоловіки сіли в крісла й почали пошепки про щось розмовляти, посхилявши близько голови. Крок по кроку, вона приступала ближче до них, дослухаючися. — Ордер… Департамент юстиції… вдався до шахрайства… Що говорив Джек, — не чула, але він кивав головою, немов би погоджуючися. Тоді, зненацька, посміхаючися, мовив лагідно.

— Я слухав усе те, що ви мені говорили містере Роджерз, тепер дозвольте сказати мені. Якщо ви одразу заарештуєте мене, я збанкротую, так само збанкротують усі ті люди, що вклали гроші в цю справу… За якийсь тиждень я зможу ліквідувати все навіть з прибутками… Містере Роджерз, я терплю тільки через нерозумне своє довір’я до інших.

— Тут я нічого не можу вдіяти… Мій обов’язок виконати наказ… Боюся, що мені доведеться зробити трус у вашій кімнаті… Бачите, у нас є деякі додаткові вказівки… — Струсивши попіл з сиґари, він почав читати монотонним голосом: — Джекоб Сілвермен, він же Едвард Февершем, Симон Арбетнот, Джек Гінклі, Дж. Дж. Ґолд… О, у нас непоганий реєстр… Якщо хочете знати, ми чимало приклали праці до вашої справи.

Вони підвелися. Той, що з сиґарою, кивнув худорлявому чоловікові в кепі, що сидів у другому кутку вестибюля, читаючи газету.

Сілвермен приступив до конторки. — Я їду в своїх справах, — сказав він клеркові. — Наготуйте мені, будь ласка, рахунок. А місис Сілвермен ще поживе тут кілька день.

Розі не в силі була щось сказати. Мовчки попростувала вона слідом за трьома чоловіками до ліфту.

— Шкода, що доводиться завдавати вам прикрости, мадам, — мовив худорлявий детектив, доторкаючися до козирка свого кепі.