Сілвермен одчинив перед ними двері кімнати й дбайливо зачинив їх. — Дякую вам за увагу, джентлмени. Моя дружина теж дякує.
Розі сіла на стілець у кутку кімнати. Вона боляче кусала собі язика, щоб стримати тремтіння вуст.
— Ми розуміємо, містере Сілвермене, що це не звичайний злочин.
— Може бажаєте випити, джентлмени?
Вони заперечливо похитали головами. Гладкий запалив нову сиґару.
— Слухайте, Майку, — мовив він до худорлявого. — Обдивіться шухляди й шафи.
— Це такий наказ?
— Якби ми виконували наказ, то одягли б на вас наручні й заарештували, як співучасницю, вашу дружину.
Розі сиділа, поклавши поміж колін холодні як крига руки і, заплющивши очі, похитувалася з одного боку на другий. Коли детективи порпались у шафі, Джек вигодив хвилинку і, наблизившися до неї, поклав їй руку на плече. Вона розплющила очі. — Коли ці чорти заберуть мене, телефонуй до Шаца й розкажи йому все. Впіймай його за всяку ціну, хоч би тобі довелося сколошкати весь Нью-Йорк для цього. — Він говорив нечутно й дуже швидко, ледве ворушачи вустами.
Сливе тієї ж миті пішов разом з обома детективами, що забрали цілу теку листів. Вуста їй були ще вогкі від його поцілунку. Вона очманіло повела поглядом по спорожнілій, мертво-тихій кімнаті. Вгледіла якийсь напис на лявендовому промокальному папері на столі. Це було його письмо, похапцем надряпане. «Продай усе й тримайся. Ти — славна дівчинка». Сльози потекли їй обличчям. Довгий час сиділа вона, поклавши голову на стіл, цілуючи напис на промокальному папері.
IV. Небосяг
IV. Небосяг