Він випив увесь ром. Часом кімната починала крутитися йому перед очима, урочисто й ритмічно. Зненацька, промовивши голосно:
— Я мушу поговорити з нею, мушу поговорити з нею! — насунув на голову шапку і надяг пальто. Холод на вулиці був якийсь бальзамічний. Повз нього з гуркотом проїхало один по одному шість фурґонів.
На Західній Двадцять Другій два чорних коти полювали один на одного. Вся вулиця виповнена була навіженим їхнім виттям. Джіммі почував, що в голові йому ось-ось щось лусне, що він сам може побігти замерзлою вулицею та завити диким котячим виттям.
Став, тремтячи в темному коридорі й дзвонив ненастанно у дзвінок з написом «Герф». Тоді почав стукотіти щосили. У дверях з’явилась Еллен у зеленому халаті. — Що сталося, Джімпсе? Хіба у тебе нема ключа? — Обличчя їй пом’якшало зі сну. Щасливий, затишний, ніжний якийсь дух линув од неї. Він задихано мовив крізь зуби:
— Еллі, мені треба поговорити з тобою.
— Ти п’яний, Джімпсе?
— Так. Але розумію, що кажу.
— Я страшенно хочу спати.
Він пішов слідом за нею до опочивальні. Скинувши пантофлі, вона сіла на постелі, дивлячися на нього сонними очима.
— Тільки говори тихше, щоб не розбудити Мартіна.
— Не знаю, Еллі, чому мені так завжди важко висловити щонебудь… Неодмінно треба спершу випити… Скажи, ти вже не любиш мене більше?
— Ти знаєш, що я дуже люблю тебе й завжди любитиму.
— Я питаю про кохання, про справжнє кохання, ти розумієш, що я маю на думці, —прикро перебив він.
— Здасться, я не в силі кохати когось, аж поки він не помре… Я жахлива людина. Нема рації розмовляти про це.
— Знаю. І тобі відомо, що я це знаю. Ой, як же все це гидко склалося для мене, Еллі!
Вона сиділа, зігнувши коліна і, обхопивши їх руками, дивилася на нього широко розкритими очима. — Чи ти справді так безтямно кохаєш мене, Джімпсе?
— Знаєш, що? Давай візьмемо розлуку й покладемо всьому край.
— Не треба поспішати, Джімпсе. І, потім, є ще Мартін. Як же з ним?
— Я нашкрябаю якось грошей для нього. Сердешне маля!
— Я заробляю більше від тебе, Джімпсе. Тобі не треба цього робити.