— Хто справді чесний — це проститутки…

— Алеж саме проститутки продають свою особистість.

— Вони тільки наймають її.

— Роєві нудно… Всім нудно… Я на всіх вас навів нудьгу.

— Нам саме всім весело, — переконливо мовила Аліса. — Ми б не сиділи тут, Мартіне, якби нудьгували, адже так? А тепер мені хочеться, щоб Джіммі розповів, у яку таємничу мандрівку він вирушає.

— Ні, ви, напевно, говорите собі: який він нудний, яка користь од нього в товаристві? Адже у нього немає ні грошей, ні вродливої дружини, він не проречистий, не грає на біржі — зовсім зайвий тягар для товариства. Кожний артист є тягар.

— Це зовсім не так, Мартіне. Ви хто зна, що говорите.

Мартін махнув рукою над столом, перекинувши дві склянки. Офіціянт з зляканим виглядом поклав серветку на червону пляму. Не помічаючи цього, Мартін провадив:

— Все це удавання… Ви говорите неправду. Не насмілюєтеся оголити справжні ваші душі. Але тепер мусите востаннє послухати все те, що я скажу… Бо я говорю востаннє. Ви, офіціянте, теж ідіть сюди, схиліться й зазирніть у темну безодню людської душі. А Герфові нудно. Всім вам нудно, ви знудьговані мухи, що дзичать на підвіконні. Вважаєте, що підвіконня — то кімната. Не розумієте, що то чорна глибінь усередині… Я дуже впився. Офіціянте, дайте ще пляшку.

— Придержіть коней, Мартіне… Я не певний, чи ми зможемо сплатити рахунок… Нам нічого не треба більше…

— Офіціянте, дайте ще пляшку вина.

— Скидається на те, що ми збираємося пиячити цілу ніч, — буркнув Рой.

— Коли треба — я зможу заплатити своїм тілом… Алісо, скиньте маску… Ви прекрасна дитина під вашою маскою… Наблизьтеся разом зо мною до краю безодні… Ой, я надто впився, щоб висловити своє почування. — Схопивши свої черепахові окуляри, він здавив їх у кулаці. Скло, виблискуючи, покотилося на підлогу. Офіціянт, позіхаючи, впірнув під стіл за ним.

Якусь мить Мартін сидів, кліпаючи. Останні поглядали одне на одного. Тоді, зненацька, зірвався на ноги. — Я бачу ваші чванливі, зарозумілі посмішки. Не дивно, що у нас не може більше бути ні пристойних обідів, ні пристойних розмов. А я мушу довести вам свою атавістичну щирість… — Він почав стягати з себе краватку.

— Слухайте, Мартіне, старий друже, годі вже вам, — заспокоював його Рой.

— Ніхто не зможе спинити мене… Я мушу окунутись у чорну безодню щирости… Побіжу до чорної корабельні Східньої Ріки й кинуся сторч головою у воду.

Герф помчав слідом за ним через ресторан на вулицю. У дверях Мартін скинув піджака, на ріжку камізельку.

— Він біжить, немов олень, — задихано мовив Рой, черкаючись набігу плечем об плече Герфа. Герф підняв піджака й камізельку, взяв їх під пахву й вернувся до ресторану. Обидва вони були бліді, коли сідали поряд з Алісою.