— Невже ти хочеш, щоб я скидалася на сільську вчительку на вечірці у Блекгеда?

Денш, застогнавши, похитав головою.

— Як ти не хочеш зрозуміти. Певно, ніякої вечірки не буде… Слухай, Серено, це не жарти… Треба, щоб ти спакувала чемодан, бо ми кожного дня можемо виїхати… Мені потрібний одпочинок. Думаю податися до Марієнбаду, щоб полікуватися трохи… Тобі це теж буде корисно.

Вона глянула йому зненацька в очі. Всі невеличкі зморшки їй на обличчі поглибшали. Капшуки під очима стали немов цяцькові бальони, коли з них випустити повітря. Наблизившися до неї, він поклав їй руку на плече й витяг уста для поцілунку, але вона враз спалахнула.

— Я не хочу, щоб ти встрявав до моїх справ з кравцями… Не хочу… Не хочу…

— Роби, як знаєш.

Він вийшов з кімнати, втягши голову в гладкі, похилі плечі.

— Ан-н-і-і!

— Я тут, мадам.

Покоївка увійшла до кімнати.

Місис Денш сіла на невеличку софу на високих ніжках. Обличчя їй позеленіло.

— Анні, дайте мені, будь ласка, флякон з амоніяком і води… І, Анні, подзвоніть до Гіксона й скажіть, що сукню відіслано назад помилково… через помилку шафаря, і хай вони знову пришлють, бо мені треба її сьогодні вдягати.

-----

— Гонитва за щастям, ненастанна гонитва… право на життя і на волю… і чорна, безмісячна ніч. Джіммі Герф іде самотою через Південну вулицю. За пристанями встають на тлі ночі примарні кістяки кораблів.

— Визнаю, що я отупів, — голосно каже він. Через ці квітневі ночі, блукаючи отак самотній вулицями, він почував, ніби якийсь небосяг опосів його, — величезна будівля з незчисленними яскравими вікнами падає на нього з хмарного неба. Друкарські машинки сіють дощ ніклевого конфетті йому в уха. Обличчя шантанних співачок посміхаються та кивають йому з вікон. Еллі у золотій сукні. Еллі з тонесеньких золотих листочків зроблена, але все ж справжня, жива, киває йому з кожного вікна. А він іде квартал по кварталу й шукає дверей гомінкого злотовіконного небосягу, минає квартал по кварталу, а дверей усе нема. Щоразу, як заплющує очі, цей сон опановує його; щоразу, як спиняється й починає арґументувати сам з собою, користаючися з пишномовних, кольористих висловів — цей сон опановує його. Слухайте, юначе, щоб зберегти здоров’я, ви повинні зробити одне з двох… Вибачте, містере, де ж двері цього дому? На тому кварталі. Тільки на тому кварталі… одна з двох неминучих альтернатив: або вийдіть, якщо ви в брудній м’якій сорочці, або зоставайтесь, якщо ви в чистому крохмальному комірчику. Але яка користь марнувати ціле життя, ганяючи Містом Руїни? А як ваші непорушні права тринадцятьох провінцій? Його мозок розмотує думки, він уперто простує вперед. Йому не хочеться йти до певного якогось місця. Якби тільки я міг ще вірити в слова.