-----

— Здорові були, містере Ґолдштейн, — весело проспівав репортер, стискаючи опецькувату руку, простягнену йому через прилавок у тютюновій крамниці. — Моє прізвище Брустер… Я даю хроніку злочинів для «Новин».

Містер Ґолдштейн скидався на гусінь — орлячий ніс на сірому обличчі, що з обох його боків несподівано стирчали рожеві, нашорошені вуха. Підозріло глянув на репортера примруженими очима.

— Коли ваша ласка, мені хотілось би дізнатися про оту подію минулої ночі у вашій крамниці.

— Нічого я вам не розповім, юначе. Ви надрукуєте про це в газеті, а інші пройдисвіти й собі з’охотяться пограбувати мене.

— Сумно, що ви додержуєтеся такої думки, містере Ґолдштейн… Дайте мені, будь ласка, сиґару «Роберт Бернз»… Подавати відомості в газеті так само потрібно, як і вентилювати приміщення… Це відсвіжує повітря.

Зрізавши кінчик сиґари, репортер запалив її і стояв, замислено дивлячись на Ґолдштейна крізь пасма блакитного диму.

— Бачите, містере Ґолдштейн, справа ось яка, — почав він поважно. — Ми висвітлюємо це в інтересах громадянства… будимо співчуття… ви розумієте? До вашої крамниці збирається фотограф, щоб зфотографувати вас… Б’юсь об заклад, що на яких тижнів два це дуже збільшить вам торгівлю… А в тім, тепер доведеться протелефонувати, щоб він не приходив.

— Гаразд, той хлопець, — одрубисто почав Ґолдштейн, — був зодягнений у нове, пристойне, весняне пальто і прийшов купити коробку цигарок «Верблюд». «А гарний вечір», — каже, виймаючи одну цигарку й закурюючи. Тоді я спостеріг, що у дівчини, яка була разом з ним, обличчя закрите серпанком.

— То вона не стрижена?

— Я бачив тільки чорний серпанок. А тоді вона враз опинилася за прилавком і ткнувши мені револьвер у бік, почала говорити… знаєте, дитяче якесь лепетіння… Не встиг я отямитись, як він забрав усі гроші з каси, та ще й питає «а в кишенях у вас нічого нема, голубе?» Мене аж у піт кинуло.

— І це все?

— Авжеж. Поки я знайшов полісмена, вони десь, у дідька, зслизли.

— А багато взяли?

— Понад п’ятдесят долярів з каси й шість долярів у мене.

— А дівчина гарна?

— Я не бачив, можливо. Але залюбки розтрощив би їй пику. Задля таких, як вона, треба електричного стільця. Адже ніхто не чується на безпеці. І яка рація працювати, коли можна просто взяти револьвера й пограбувати сусіду?

— Ви кажете, вони були гарно вбрані… То, певно, скидалися на аристократів?