Це дуже дивує бородатого чоловіка, і він риє пісок, знаходить рачка; пильно придивляється до нього й ніяк не може второпати, що воно за штука цей рачок, де в нього голова й очі; роздирає його й знову запускає руку в пісок; схиливши голову, прислухається, як смокче вода коло руки, і знову лагодиться спіймати й роздерти рачка.

Цього степового дядька, цю велику дитину все дивує тут коло моря: дивує те, що море невпинно шумить, гуде й шепоче день і ніч; що море котить хвилі одну за одною, наче навертає якийсь коток, а діставшись берега, раптом розвертається й викидає на берег біле шипуче шумовиння. Шумовиння ж, розіславшись на березі, розкотившись, розворушивши черепашки й дрібні каміння, знов одпли-ває назад, а назустріч уже йдуть усе нові й нові хвилі. Дивує те, що, навіть злізши на кручу, не побачиш другого берега; що в морі багато води, а пити її не можна; що її не п’ють навіть воли; що вона видається синьою, а коли набереш її в пригорщі, вона біла, як і вода з річки. Він боїться лізти в море, і йому здається, що це Тагіма-сада, бог моря, сидить у безодні, гнівається на людей і жене одну за одною хвилі на берег.

Двері в будівлі одчинені. Тут, у будівлі, холоднувато, трохи пахне смолою й сильно й гостро солоною рибою. Уздовж помешкання стоять великі обсмолені куфи з тузлуком, де просолюють рибу. В кутку, що одразу за дверима, купа рибальського знаряддя. В другому кутку – ліжко з купою шмаття. Другу половину будівлі, з добре утрамбованою долівкою, відділяє від рибного помешкання дощана перегородка; тут зсипають пшеницю й жито. Але тепер зерна немає, долівку чисто виметено, і тільки де-не-де по кутках, придивившись, можна побачити десяток-другий невибраного зерна.

Під дахом будівлі, на сонці й спеці висять жовті величезні балики. Сонце розтопило трин6, і він бурштиновими краплинами спадає на пісок. Під баликами стоїть сивий миршавий собака й лиже заплямований трином пісок.

Стадії за три за будівлею підходить до моря невеличка, поросла очеретами й осокою степова річка. Але тепер вона не доходить до самого моря: між нею й морем простягнулася вузенька смужка піску. Коли ж з моря дмухне низовий вітер, і море вперто й настирливо починає котити й кидати одну за одною біловерхі хвилі, гребелька-смужка руйнується, і води річки єднаються з водами моря. Риба з моря йде на солодку воду річки, незлічимими зграями підіймається вгору річкою, в’язне в очеретах так густо, що рожевих товстючих коропів можна брати майже руками.

На березі річки, вперши війя і ярма в траву, стоять два великі вози з важкими цільними колесами. Чотири пари волів лежать на траві, мружать очі, в’яло розчавлюють щелепами жуйку. Невеличкий табунець присадкуватих коней із спутаними ногами пасеться в гущавині трав.