– Гей, сколоти, – гукнув їм по-скитському Клістен, – сідайте з нами обідати.

Високий рудий дужий скит узяв ложку, що подав йому Клістен, набрав юшки, дмухнув на неї, покуштував, плюнув і повернув ложку Клістенові.

– Що? – здивовано спитав Клістен. – Гаряче чи що?

– Гаряче – нічого… Солоне.

– Так що ж, що солоне?

– Сколотові не можна їсти солоного.

– Таке. Чого ж то так?

– Того, що від солоного псуються очі. Їстимеш солоне – недобачатимеш, пропадеш у степу від зіркого ворога.

– Дурниця!

– Не дурниця, – впевнено сказав скит. – Ходім до нас, почастую молодою лошатиною.

– Ні, дякую.

– Як хочеш. Ходім, Торбасаю! – звернувсь він до молодого скита й пішов до річки, де паслися воли.

Молодий скит усміхнувся й пішов за рудим. Греки довго балакали про випадок із юшкою. Вони ніяк не згоджувались із тим, що від соли псуються очі, бо самі їли завжди солоне й мали добрі й зіркі очі. Тільки Діодор, який краще знав скитів, обстоював за тим, що ніхто з греків не зрівняється що до зіркости із скитами.

Потім розмова перейшла на те, що найбільш цікавило греків: сьогодні або завтра вони сподівалися у факторію судна з Пантікапеї з вином для скитського царя. Скити, що отаборилися біля річки, мусили забрати вино, і під їхньою охороною головний управитель пантікапейської контори, грек Олександер, з яким прибуде вино, повезе його до скитських кочовищ. Це вино обмінювалося на невільників. Судно мусило привезти вісті з дому й політичні новини з метрополії, які завжди цікавили закинутих на чужину колоністів.

Пообідавши, греки розійшлися хто куди хотів, бо діла не було ніякого. Хто знову заліг спати, хто пішов купатись, а Клістен із хлопцем Калікратом (тим, що лежав у байдаці) пішли поблукати берегом і непомітно опинились біля скитського табору.

СКИТИ

СКИТИ

У таборі метушились. Торбасай, обхопивши правою рукою шию вороненького стригунця, тягнув його до табору. Притягнувши, він спутав передні ноги лошаті арканом, а кінець простягнув поміж ніг і віддав його рудому скитові. Рудий узяв кінець аркана й смикнув до себе. Лоша, мотнувши головою, з підтягнутими ногами, вдарилось об землю головою й упало. Рудий швидко забалакав щось, простягнувши ліву руку в напрямі степу. З його мурмотіння Клістен зрозумів, що він звертається до якогось степового бога й просить бога охоронити його та товаришів у степу підчас подорожування. Потім він накинув на шию стригунцеві петлю, навалився на нього, придавив лівим коліном, засунув у петлю цурку й почав, перекручуючи цурку, душити лоша. Лоша майже не ворушилося, тільки очі йому стало якось випирати з-під лоба та між зубів показався синій язик. Тимчасом інші скити поздіймали ярма, зсунули вози один проти одного і, піднявши вгору війя, зв’язали їх очкуром. Підтягнувши задавленого стригунця, вони підвісили його на війях сторчака.