Підійшов знов Рудий і почав лупити шкуру маленьким ножем. Іноді він одтягав шкуру од м’яса й оддирав її руками. За кілька хвилин шкура внутрішньою поверхнею звисала до самої землі, а тіло, виблискуючи сухожилками й фасціями, червоніло на сонці.

Оббілувавши, він вирізав два-три шматки м’яса й частину печінки, замурмотів знову щось про бога й степову дорогу й кинув кусні далеко в траву.

Миршавий собака, що був уже тут, підхопив кращий кусень м’яса, загарчав, вишкіривши зуби, і сховавсь у траві.

Потім Рудий витяг тельбухи, одрізав кишки й викинув, а шлунок вивернув, вичистив і віддав Торбасаєві. Той побіг до річки, набрав у нього води й приніс до Рудого. Рудий пообрізував м’ясо з кісток, порізавши його на дрібні шматки, і поклав у шлунок із водою.

Зацікавившись, Клістен і Калікрат стежили, що буде далі.

Скити розпалили багаття, розібрали кістяк стригунця й стали підкладати в огонь кістки. Шлунок зав’язали ремінцем і підвісили на триніжку над багаттям. Кістки зашкварчали й почали давати короткий сильний огонь.

Клістен сподівавсь, що шлунок прогорить і м’ясо вивалиться в огонь, але шлунок не горів, а тільки брався парою.

– Це буде краще за вашу юшку, – сказав Рудий Клістенові.

Коли страва була готова, він вивернув її на велику неглибоку миску, і скити, запустивши руки в миску, почали витягати й їсти м’ясо.

Клістен одмовивсь їсти скитську страву, а Калікрат покуштував і сказав, що м’ясо смачне й соковите, тільки не солоне і дуже тхне шлунком. Але скити, видко, не дуже вважали на це, клацали зубами, як вовки, роздираючи м’ясо, і обсмоктували пальці й губи.

Обід підходив уже до кінця, і скитські щелепи й зуби мололи з меншим завзяттям, як із кручі пролунав довгий різкий свист. Це свистів скитський вартовий, що стояв на кручі. Скити скочили на ноги і, вхопившись за списи й мечі, стояли мовчки й прислухались.

Знову пролунала треля далекого свистіння, але з іншим, спокійним відтінком. Скити заспокоїлись. Рудий покликав Торбасая, щось сказав йому, і той, знявши пута з коня, скочив на нього й помчав на кручу до вартового. Хвилин за десять він повернувсь і сказав, що небезпеки нема ніякої, а вартовий свистів тому, що побачив на морі судно.

Клістен, Калікрат, Рудий і ще два-три скити побігли до кручі. Перший збіг на кручу Калікрат, за ним скити; останній зліз Клістен. Він засапавсь і важко дихав од швидкої ходи. Юрба скитів стояла на кручі, а серед них сидів на коні високий уродливий юнак і, простягнувши праву руку, показував на море. Клістен мимоволі задививсь на гарне, енергійне обличчя скита, а потім перевів погляд на море, куди показував вартовий. Але скільки не придивлялись Клістен та Калікрат, вони не бачили нічого, крім синього обрію, що темною смугою відділяв море від неба.