— Наукові статті?

Руки підносилися чи й ні, бо таки мало прийшло. І столяр закінчив свою промову словами:

— Я не буду вам казати, чого я вас скликав, а прийдіть у наступну суботу.

Перекладачка те переказувала московською мовою, а Мурзученко також підтримав цей добрий тон. Московською мовою він дивується:

— Я дивуюся: чого наші люди такі інертні? Чого ви не напишете чогось антибільшовицького?

Але нічого йому не помогло. Як не старався Мурзученко перед шефом „пропаганда абтайлюнґ", — столяр із мелясниками в кишені покликав Мурзученка до окремої кімнати й накричав на нього. Чому ці українці нічого не роблять?

— Не хочуть працювати, нездатні, а ви навіть не вмієте їх зібрати!

Справді! Лід під ногами тріснув, німці топляться, а українські культурні діячі чомусь не пишуть нічого антибільшовицького, не рятують свастичного орла.

Отже, після такої спроби, сам Гнат, намагаючись бути дияволом, після ліквідації його районової управи, узявся організувати київські культурні сили. Диявольські здібності мають бути вжиті на те, щоб під виглядом видачі гнилої картоплі та згірклого пшона, під виглядом опрацювання тем для штабу Розенберга, — щоб відбувалися цікаві доповіді, наради та щоб зустрічалися десь люди, обмінювалися думками.

Гнат ще цікавий побачити, яке то враження справить на Мар’яну Бадьора. Цю несподіванку готує він для неї в „День української культури”. Павло Бадьора поїхав до Вінниці на розкопи замучених більшовиками жертв, але вже десь скоро повернеться і в цей день невідмінно буде, бо багато дуже вимагають повторення його цікавих спогадів про Соловки.

„День української культури”? Справді, що безнадійніше на фронті, то буйнішим цвітом розквітає українське культурне життя в стінах Будинку Вчених. Навіть видавництво обіцяють. Навіть журнал. Зараз би все німці дали, навіть бити людей перестали. Навіть вільний довіз продуктів до Києва. І або взавтра, як відсунеться фронт на схід, відберуть усе, розчавлять залізною лапою, або капут і німцям, і їхнім щедротам українській культурі.

Але в вогні й полум’ї живеш, — хоч день виграти, й то перемога. Що буде взавтра? Вже ніхто не питає. І так два роки: то воно відляже, то знову нависне над Києвом. А тому Гнат старається якнайкраще увійти в свою ролю, бо вже іншого виходу нема, як стати дияволом.

Що ж, із дияволами їхніми ж методами. Багато різних тлумачень викликає вбивство цивільної особи двома німецькими офіцерами біля опери серед білого дня. Німецьке безглуздя — каже обиватель, і добре, що так каже. Крім Гната і ще кількох небагатьох, нехай ніхто й не знає, що ті два німецькі офіцери — не німецькі офіцери, тільки перебрані наші хлопці, яким доручено було згладити провокатора. Провокатор став відомий тоді, яг упав розстріляний брат голови міста. Тільки один чоловік міг донести на розстріляного, бо ніхто, крім нього, не був зв’язковим для побачення двох незнаних собі людей — київського й приїжджого членів організації. Провокатора треба було згладити. І кілька умів придумали таку диявольську штуку.