Вагони, мішки, поліцаї, люди раптом перестали бути екзотичною декорацією до Мар’яниних химериків. Ще ніякого руху, лише ледве помітне хвилювання, а Мар’яну вже вибило із трибу, вона цілком включилася в настрій юрби. І серед людей, і на безлюдді водночас сміливіше мислиш, маєш увесь світ. Але, справді, вже проскочили Київ пасажирський, доходить поїзд до Києва-Другого товарного. Ну, як же це будуть відбуватися таїнства? Що робитимуть усі, те й Мар'яна. До вечора ще далеко, ще може навіть встигне вона захопити шматок «Дня української культури».
Та щось усі сидять у вагонах. Сидить і Мар’яна. Вже й смеркає, а поліцаї не поспішають. Перше треба вивантажити мішки з добром, а це. можливо аж глупої ночі.
І аж удосвіта, коли вже впоралися, поліцаї вивели наловлених рабів із замкнених вагонів, поставили в ряди, між ними й спекулянтів, і Мар’яну також. Отож з усіх боків оточили, рушниці пристрашуюче понавішували на себе, так повели, Навіть німецька жандармерія не порушила цієї ідилії.
XXV.
XXV.Гнат Загнибіда догнав Мар'яну саме тоді, як вона доходила бульваром Шевченка до Галицького базару, — і почав її лаяти. Чому вона не була на „Дні української культури”? Її чекали. Хотіли бачити… Де вона пропадає?
— Я оце вчора приїхала із села, — відповіла вона. — Разом із наловленими на роботу.
І Мар’яна з захопленням розповідає про свої походеньки. Страшно, дуже страшно було йти в рядах під рушницями, — але ж подумати, до чого винахідливі ці спекулянти! Неймовірне, але дійсне все те, що вона розказує.
Гнат усьому цьому неймовірному вірить. Він ще вчора повірив, коли прибився гість із Львова таким самим дивом і в тому самому транспорті. Він має особливі завдання, про які навіть Гнат не знає. Гість оце в нього в хаті перебуває, а Гнат із найвеселішою міною вертається з Райхскомісаріяту Україна, де досхочу накокетувався із секретарками.
— Може проведеш мене трохи? — питається Мар’яна. — Розкажеш, що було на тому „Дні культури”… Я оце йду на базар, треба купити черевики. Ці ось розлазяться, а як треба буде виїжджати, то не буде в чому…
— Скільки ж то треба на черевики?
— Та я думаю, карбованців із чотириста. Ось несу торбинку маку — зажену, а ще є в мене пляшка олії.
— Зайди до мене, я тобі видам, допомоги карбованців двісті, — каже Гнат і вже хоче їй сказати про Бадьору, як його покликано.
Біля обочини пішоходу стоїть автомашина і Гнат чує своє прізвище. Він підходить і за хвилину, махнувши рукою Мар’яні, сідає в авто. Мар’яна пішла далі — що там Гнатові до неї й її черевиків, коли він має он таких знайомих із автом…