— І яке ж це було бажання? — запитала вона нарешті, коли напружене мовчання стало їй не під силу.

— Я вам дуже вдячний за ваше запитання, — сказав м-р О’Брайєн. — Самому мені було б дуже важко заговорити на цю тему, дуже важко. Я прийшов до вас як представник фірми, як один з виконавців духівниці батька містера Кейна. Я знаю, як хворобливо переживає це ваш... гм... містер Кейн, знаю, як болісно поставитесь до цього ви. Але це один з тих досить тяжких випадків, коли питання не обминути, коли його так чи інакше треба розв’язати. І хоч як мені це важко, я повинен вам сказати, що містер Кейн-старший зробив застереження в своїй духівниці, що коли... — очі його знову забігали на всі боки, — коли його син не вважатиме за можливе розлучитися з вами... — м-р О’Брайєн перевів дух, — він не одержить у спадщину нічого, вірніше, тільки дуже незначний щорічний прибуток у десять тисяч; і то тільки з умовою, що він з вами одружиться. — Знову пауза. — Додам ще, що духівницею йому визначено три роки для прийняття остаточного рішення. Строк цей от-от минає.

Він замовк, готовий витримати бурхливу сцену, але Дженні тільки звернула на нього погляд, затьмарений подивом, розгубленістю, горем. Вона зрозуміла: заради неї Лестер пожертвував своїм багатством. Операція з нерухомим майном була спробою стати на ноги, відновити своє незалежне становище. Тепер зрозуміло, чому він останнього часу часто бував стурбований, засмучений, незадоволений. Батько простісінько позбавив його спадщини. Він глибоко нещасний, він невідступно думає про втрату, яка йому загрожує, а їй не каже ані слова.

М-р О’Брайєн також був схвильований і зніяковілий. Сумне обличчя Дженні сповнило його жалем. Але ж він зобов’язаний був сказати їй всю правду.

— Я дуже шкодую, — заговорив він знову, побачивши, що вона не збирається відповідати, — дуже шкодую, що мені випало на долю повідомити вас про цю неприємну новину. Запевняю вас, становище моє не з легких. Сам я не маю до вас ніяких поганих почуттів, — це ви, звичайно, розумієте. Родина Кейнів зараз також не має до вас поганих почуттів, — сподіваюсь, ви цьому повірите. Як я вже говорив містеру Кейну того дня, коли читав духівницю, я особисто вважав рішення його батька несправедливим, але, будучи всього лише виконавцем його волі, не міг, розуміється, нічим зарадити. І я вважаю, що вам слід знати всю правду, для того, щоб ви, якщо можливо, допомогли вашому... вашому чоловікові... — він зробив багатозначну паузу, — прийти до того чи іншого рішення. Я, так само як і члени його родини, глибоко шкодую, що він втрачає все своє багатство.